Дострокове звільнення з посади високопосадовця (генерального прокурора Національного управління з боротьби з корупцією) через критику та політичні заяви знищило саму мету збереження незалежності судової влади.
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Кевеші проти Румунії» (заява № 3594/19), передає інформаційний ресурс «ECHR. UkrainianAspect».
Міністр юстиції Румунії запропонував достроково звільнити Лауру-Кодруцу Кевеші з посади генерального прокурора Національного управління з боротьби з корупцією, посилаючись на три рішення Конституційного Суду, прийняті у зв’язку з діяльністю відомства та її публічними заявами.
Президент Румунії відмовився від підписання відповідного указу але після скарги прем’єр-міністра Конституційний суд зобов’язав президента підписати указ встановивши, що ні президенту, ні конституційному суду не було дозволено оцінювати мотиви, вказані у поданні міністра юстиції. А адміністративні суди могли перевірити лише формальний бік без утручання у суть рішення.
Після звільнення з посади Кевеші звернулася до ЄСПЛ. Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд/справедливе слухання) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вона скаржилася на те, що їй було відмовлено в доступі до суду для захисту її прав у зв’язку зі звільненням.Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції вона також стверджувала, що її мандат був припинений після того, як вона публічно висловила свої погляди про законодавчі реформи, які впливають на судову владу під час виконання своїх професійних обов’язків. Також подавалася скарга відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтею 6 § 1 та статтею 10 Конвенції.
Суд у Страсбурзі повторив, що в суперечки між державними службовцями та державою підпадають під сферу застосування статті 6 Конвенції, якщо не були виконані дві умови: законодавство чітко виключало доступ до суду для вирішення суперечки та виключення повинне було бути обґрунтоване об’єктивними причинами в інтересах держави.
У справі пані Кевеші не було такого точно вираженого виключення, що було підтверджено аргументом уряду, що вона не вичерпала національні засоби судового захисту не передавши свою справу до адміністративного суду.
Крім того, будь-яке виключення в цьому випадку не було б об’єктивно обґрунтованим: відсутність судового контролю процесу звільнення генерального прокурора не могло бути в інтересах держави, хоча лише нагляд незалежним судовим органом міг захистити представників судової влади від свавілля влади виконавчої. Тож ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 застосовувалася у цій справі відповідно до цивільного аспекту.
Високі судді врахували те, що Конституційний суд виходив з того, що подання міністра розглядався як попередній акт, який сам по собі не мав наслідків. Крім того, документи, подані урядом, демонстрували, що неурядові організації безуспішно намагалися оскаржити рішення міністра в суді. Крім того, будь-який позов до адміністративного суду проти президентського указу може призвести лише до оцінювання того, чи були дотримані зовнішні формальності прийняття указу, в той час як скарга заявника вимагала розгляду по суті законності самого указу. Таким чином, ЄСПЛ не був упевнений, що заявниця мала доступний національний засіб судового захисту для з’ясування причин її звільнення з посади.
Тут ЄСПЛ підкреслив, що будь-який серйозний спір щодо законності втручання в цивільні права фізичної особи надає їй право «на вирішення цього питання про національне законодавство судовим органом». Документи Ради Європи та Європейського Союзу також звертають все більшу увагу на процесуальну справедливість відсторонення від виконання обов’язків або звільнення прокурорів, в тому числі втручання будь – якого органу влади, незалежного від виконавчої та законодавчої влади.
Тож держава-відповідач порушила саму сутність права заявника на доступ до суду через певні межі для перегляду її справи, встановлені Конституційним судом. Відповідно, мало місце порушення права людини на доступ до суду.
Аналізуючи обставини справи в контексті додержання гарантій ст. 10, ЄСПЛ встановив, що існували докази причинно-наслідкового зв’язку між реалізацією людиною права на свободу вираження поглядів та припиненням її повноважень.
Заявниця надала відповідні коментарі під час виконання її професійних обов’язків на посаді генерального прокурора. Вона також використала свої законні повноваження для початку розслідування підозр у корупційних злочинах, скоєних членами уряду у зв’язку з надзвичайно спірними законодавчими актами та інформуванням громадськості про ці розслідування. Крім того, вона висловила свою думку безпосередньо в ЗМІ.
Прокурори повинні були мати право брати участь в громадських дискусіях з питань, що стосуються законодавства, здійснення правосуддя та просування та захисту прав людини, а також те, що вони повинні були мати можливість без перешкод притягнути до кримінальної відповідальності державних службовців за правопорушення, особливо за корупційні.
ЄСПЛ встановив, що звільнення заявниці та причини, які обґрунтовують такий захід, навряд можливо узгодити з особливою увагою до характеру функції суду як незалежної гілки державної влади та до принципу незалежності прокурорів як ключового елементу збереження незалежності судової влади. Таким чином, виявилося, що її дострокове усунення з посади знищило саму мету збереження незалежності судової влади.
Суворість заходу, ймовірно, мала «стримуючий вплив» відбиваючи бажання не лише в неї, а й інших прокурорів та суддів брати участь в публічних дискусіях щодо законодавчих реформ, які впливають на судоустрій та, в більш загальному значенні, з питань незалежності судової влади. Суд також постановив, що обмеження її свободи вираження поглядів не супроводжувалися ефективними та відповідними гарантіями від зловживань.
Тому звільнення заявниці з посади не переслідувало будь-яку з законних цілей, перелічених у статті 10§2, Конвенції і не було «необхідним в демократичному суспільстві». Тому мало місце порушення статті 10.