Рішення спікера парламенту про зупинення акредитації журналістів не передбачало можливості жодного ефективного засобу для оскарження, де б представники ЗМІ могли представити свої аргументи.
На такий нюанс звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Мандлі та інші проти Угорщини» (заява №63164/16), передає інформаційний ресурс «ECHR. UkrainianAspect».
Іван Саболч Мандлі та кілька інших журналістів з різних ЗМІ намагалися взяти коментарі у депутатів без попереднього повідомлення в частині будівлі парламенту, що не була призначена для запису. Наступного дня спікер призупинив акредитацію цих журналістів, посилаючись, серед іншого, на «запис без дозволу та відкрите та навмисне порушення правил». Вони подали запит для отримання доступу на чергове пленарне засідання, але не отримали жодної відповіді. Пізніше спікер відкликав рішення про зупинення акредитації.
Журналісти звернулися до Європейського суду з прав людини. Вони скаржилися на те, що зупинення їх акредитації порушило право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Також, посилаючись на ст. 6§1 (доступ до суду) та ст. 13 (право на ефективний засіб судового захисту) Конвенції вони скаржилися на відсутність засобів судового захисту для оскарження накладених на них санкцій. Зокрема, на те, вони не могли оскаржити рішення спікера в суді.
Суд у Страсбурзі нагадав, що захист статті 10 для журналістів підпорядковувався умові, що вони діяли добросовісно для надання точної та надійної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. А поняття відповідальної журналістики не обмежувалося змістом, але також включало законність поведінки. Заявники, намагаючись отримати інформацію, порушили правила поведінки в парламенті, які забороняли зйомку на певній території. І в принципі, парламенти повинні регулювати поведінку в їх приміщеннях, наприклад, визначаючи території для запису для уникнення перешкод в роботі установи.
Зважаючи на це, ЄСПЛ досліджував питання в контексті, чи обмеження права заявників на свободу вираження поглядів супроводжувалося ефективними та відповідними гарантіями від зловживань.
Тут Високі судді звернули увагу на те, що рішення спікера не передбачало жодного оцінювання потенційного впливу застосованої санкції або актуальності журналістської діяльності, яка створює підставу для обмеження. Крім того, рішення не передбачало можливості для осіб брати участь в процедурі його ухвалення. Головні редактори лише отримали листи про зупинення акредитації, які не містили навіть інформації щодо періоду обмеження. А наступні запити щодо можливості брати участь у засіданнях парламенту залишилися без реагування.
Крім іншого, рішення спікера не передбачало можливості жодного ефективного засобу для оскарження, де б заявники могли представити свої аргументи.
Тож ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання в право заявників на свободу вираження поглядів не було пропорційним переслідуваним законним цілям, оскільки воно не супроводжувалося відповідними процесуальними гарантіями. Таким чином, втручання не було «необхідним в демократичному суспільстві», і тому мало місце порушення статті 10.
Суд постановив, що виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої заявникам.