Постанова КГС ВС щодо початку перебігу позовної давності за вимогами про покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства.

Господарський суд Херсонської області ухвалою, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 923/1494/15 про банкрутство ПП «Серпень-2003», задовольнив заяву ліквідатора банкрута про покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями підприємства на його керівника та засновника, ухвалив стягнути з останнього на користь банкрута 2 463 098,66 грн.

Судові рішення мотивовані наявністю фактичних і правових підстав для задоволення заяви ліквідатора банкрута, поданої в межах строку позовної давності.

За результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень  КГС ВС залишив їх без змін, зазначивши про таке.

Частина 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлює ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника.

Саме детальний аналіз ліквідатором фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням  підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дозволить йому виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

Заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду в разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство (абз. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

За наявності ознак банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, для забезпечення реалізації принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі ліквідатор подає заяву про покладення субсидіарної відповідальності не раніше ніж після завершення реалізації об’єктів ліквідаційної маси та здійснення розрахунків з кредиторами у результаті проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі та за недостатності коштів для повного погашення кредиторської заборгованості банкрута.

Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Тож прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є тією обставиною, яка свідчить, що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства юридичної особи – боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії.

Господарський суд постановою визнав боржника банкрутом 23 листопада 2015 року. Ліквідатор звернувся до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника на його керівника та засновника у липні 2018 року. Зважаючи на ці обставини, КГС ВС погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ліквідатор  звернувся до суду в межах визначеного статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 2 вересня 2020 року у справі № 923/1494/15 можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/91436800.