В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:

у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, звернено увагу на те, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, яка досягла 10-річного віку, її бажання і думка мають бути заслухані та враховуватися судами. Також у цій категорії справ зазначено, що об’єкт незавершеного будівництва, який зведено за час шлюбу й будівництво якого фактично закінчено, а сам об’єкт експлуатується за своїм функціональним призначенням, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя;

у спорах, що виникають із виконання чи невиконання договірних / недоговірних зобов’язань, наголошено, що сам лише факт сплати набувачем грошових коштів щомісячно на утримання відчужувача майна не може вважатися належним виконанням умов договору довічного утримання і є підставою для його розірвання, якщо умовами такого договору передбачено як майнове утримання відчужувача, так і здійснення догляду за ним;

у спорах, що стосуються питань процесуального права, зауважено, що обставини, які могли бути встановлені під час розгляду справи в разі виконання учасниками справи та судом вимог процесуального закону (змагальність, диспозитивність тощо), не можуть визнаватися нововиявленими. Окрім того, констатовано, що ухвала, якою вирішено питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, за своєю природою є судовим рішенням, яким завершено розгляд, а не процесуальною ухвалою, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.