Державний реєстратор районної державної адміністрації вніс до Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про обтяження всього нерухомого майна, належного громадянинові, вказавши, що підставою для цього стала ухвала районного суду міста. Однак громадянин на своє звернення до суду про надання копії цієї ухвали отримав відповідь про те, що у провадженні суду відповідна справа не перебувала і така ухвала не приймалася. Громадянин оскаржив до суду дії державного реєстратора РДА, просив скасувати рішення і державну реєстрацію обтяжень у вигляді арешту та заборони відчуження на все нерухоме майно.
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково: визнали протиправними дії державного реєстратора щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на нерухоме майно – садовий будинок, належний позивачеві; визнали протиправним та скасували рішення державного реєстратора саме щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на садовий будинок, скасували й державну реєстрацію обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження на садовий будинок. Суди частково задовольнили позовні вимоги, оскільки доказів обтяження іншого майна позивача, крім садового будинку, судам не було надано, а також у матеріалах справи немає відомостей з реєстрів про обтяження іншого майна позивача. Тому суди дійшли висновку, що права позивача стосовно іншого нерухомого майна не порушені.
Однак державний реєстратор відмовився скасувати арешт на садовий будинок на виконання судового рішення в цій справі, мотивуючи тим, що це виконати неможливо, оскільки рішення не відповідає фактичному запису: реєстрація обтяження «на все майно».
Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді встановила, що суди попередніх інстанцій обрали неефективний спосіб захисту прав позивача з огляду на приписи ч. 2 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України, у яких вказано, що поновлення порушених прав суд може здійснювати у такий спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Колегія суддів вказала на необґрунтованість висновків судів про те, що задоволення позову в частині скасування рішення державного реєстратора про накладення арешту «на все майно» суперечитиме вимогам абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої за рішенням суду можуть бути скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державна реєстрація речових прав з одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Верховний Суд дійшов висновку, що для забезпечення ефективного поновлення у правах позивача у справах про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, з урахуванням положень абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в судовому рішенні про скасування рішення державного реєстратора має бути чітко зазначено, яке саме рішення державного реєстратора слід скасувати, та одночасно визначено правові наслідки скасування такого рішення шляхом визнання, зміни чи припинення речових прав або обтяжень речових прав.
Постанова Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 (адміністративне провадження № К/9901/41849/21) – https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/103127835