Головний зміст

12801150 971242489625800 5749724505475596103 n 1Про право громадян на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, суддя ВССУ, член Вищої ради юстиції Алла Олійник розповіла під час участі в роботі IV Міжнародного судово-правового форуму «Судова реформа: стан та напрями розвитку», який  відбувся у Верховному Суді України 17-18 березня 2016 року.
 
 
 
 
 
Алла Олійник зауважила, що оскільки основною функцією зобов’язань із відшкодування шкоди є компенсаторно-відновлювальна, то її реалізація має забезпечувати особі, що зазнала шкоди, відновлення її майнових і особистих немайнових прав і благ.
 
«Аналіз судової практики вказаної категорії спорів свідчить про недосконалість та неузгодженість чинного законодавства про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, яке  не сприяє ефективному національному юридичному захисту порушених прав та єдності судової практики», – зазначила Алла Олійник.
 
Із прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) регулювання відносин відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, зазнало змін. Проте, підкреслила Алла Олійник, у вказаній категорії спорів у суддів виникає низка питань щодо застосування норм матеріального та процесуального права.
 
За словами судді, право на відшкодування шкоди передбачено Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), Протоколом № 7 до Конвенції, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон), Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
 
Так, у своїй доповіді Алла Олійник звернула увагу на окремі аспекти застосування національними судами пункту 5 статті 5 Конвенції, відповідно до якого кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має право на відшкодування, а також практики ЄСПЛ у вказаній категорії справ.
 
 «У справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» ЄСПЛ констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах», – зауважила Алла Олійник.
 
За словами судді ВССУ, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди суди не завжди звертають увагу на  те, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право на відшкодування виникає і тоді, коли національний суд встановить позбавлення особи свободи за умов, які суперечили пунктам 1,  2,  3 і 4 Конвенції.
 
Окремо Алла Олійник наголосила, що національне законодавство не передбачає  відшкодування шкоди на підставі прямої дії Конвенції. Водночас пункт 5 статті 5 Конвенції покладає на державу обов’язок визначити в національному праві ефективну можливість такої компенсації, якщо в даному праві Конвенція не має прямої дії .
 
Суддя ВССУ підкреслила, що  в окремих випадках судді не звертають увагу, що право на відшкодування матеріальної шкоди не залежить від повної реабілітації особи,  про що свідчить  прецедентна практика ЄСПЛ та положення Закону.
 
Крім того, Алла Олійник висловила думку, що непослідовною та неоднаковою є судова практика у цій категорії справ щодо дотримання спеціального порядку звернення потерпілої особи за відшкодуванням шкоди.
 
Не менш важливою проблемою, за словами доповідача, є те, що на сьогодні українське законодавство не передбачає права учасників процесу оскаржувати надмірну тривалість провадження у справі та не гарантує права на відшкодування шкоди, завданої внаслідок необґрунтованого затягування розгляду справи в суді.  На  необхідність існування у національному праві спеціальних правових інструментів, за допомогою яких заявник міг би оскаржити тривалість провадження, ЄСПЛ звернув увагу у справах «Смірнова проти України» 8 листопада 2005 року, «Кудла проти Польщі» 26 жовтня 2000 року.
 
На переконання Алли Олійник, інструменти відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів, складно назвати ефективними, оскільки матеріальна і моральна шкоди підлягають відшкодуванню відповідно до різних порядків (позасудового і судового), що ускладнює розгляд судами об'єднаних вимог у порядку позовного провадження. Відшкодування матеріальної шкоди не залежить від повної реабілітації особи, згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або ЄСПЛ виявив порушення одного з  пунктів цієї статті.
 
«Суддівські рішення в основному ґрунтуються на законах, прийнятих парламентом. Законодавець повинен забезпечити, щоб законодавство було чітке та просте у застосуванні, а також відповідало Конвенції», – наголошує суддя ВССУ. Тому значна увага з боку законодавчої влади до регулювання цієї сфери суспільних відносин, внесення змін та вдосконалення законодавства, як вважає Алла Олійник, сприятимуть суддям у прийнятті рішень високої якості.