Головний зміст

1592325 березня 2016 року відбулося чергове засідання Пленуму Верховного Суду України під головуванням Голови Верховного Суду України Ярослава Романюка.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Порядком денним для розгляду на засіданні Пленуму Верховного Суду України стало питання про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини п’ятої статті 43, частини першої статті 54 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2263-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у взаємозв’язку з пунктом 2 Розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» положенням частини першої статті 8, частини п’ятої статті 17, частин другої та третьої статті 22, частини першої статті 24, частини першої статті 46, частини першої статті 58 та статті 64 Конституції України.
 
Доповідачем із цього питання виступив суддя Верховного Суду України Олександр Волков.
 
Необхідність для звернення до Конституційного Суду України для перевірки на конституційність норм законодавства вбачається у зв’язку із прийняттям Верховною Радою України 2 березня 2015 року Закону України № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та 24 грудня 2015 року Закону України № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
 
Окремі положення цих законів істотно звузили соціальне забезпечення військових пенсіонерів, які продовжують працювати на певних посадах, віднесених до державної служби. Так, законодавцем продовжено тимчасові обмеження з 2015 року на період із 1 січня 2016 по 31 грудня 2016 року. Встановлено максимальний розмір пенсії, що не може перевищувати 10740 гривень. Крім того, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Також вказані тимчасові обмеження поширюють свою дію у минуле незалежно від часу призначення пенсії.
 
Військова служба пов’язана із захистом Вітчизни, що формує її специфічний характер у вигляді екстремальних умов праці, пов’язаних з постійним ризиком для життя і здоров’я, жорстких вимог до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
 
Оборонні функції держави забезпечуються саме військовослужбовцями, виконання ними функціональних обов’язків часто, особливо сьогодні, пов’язані із небезпекою. Військовослужбовці за характером покладених на них обов’язків стоять на захисті держави, її суверенітету, незалежності, територіальної цілісності тощо.
 
Це має компенсуватися наявністю підвищених законодавчих гарантій соціальної захищеності військовослужбовців. Законодавець, визначаючи умови, порядок та розмір матеріального забезпечення, повинен не допускати запровадження правового регулювання, за якого особа має обирати лише одне конституційне право, позбавляючись можливості використання іншого права (гарантії). Пенсіонер (колишній військовослужбовець), реалізуючи конституційне право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, не може бути при цьому позбавлений права на соціальний захист як військовослужбовця, у тому числі право на отримання пенсії, навіть якщо таке обмеження носить тимчасовий характер.
 
Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні й збереженням стабільності в суспільстві та пам’ятати, що першочерговими є інтереси громадян.
 
Один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави. Звуження обсягу права на соціальний захист військовослужбовців в частині поширення на пенсіонерів (колишніх військовослужбовців) незалежно від часу призначення пенсії – як на майбутнє, так і в минулому, суперечить Конституції України.
 
Також Пленум Верховного Суду України розглянув питання щодо персонального складу Судової палати у цивільних справах для розгляду справи № 6-1852цс15.