Головний зміст

simonenko valyaЗа останні роки критика національної судової системи перетворилась на своєрідний тренд, до якого не звертався лише лінивий. Політики обернули законників на цапів-відбувайлів та радо переклали на них усі негаразди в країні.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Однак сьогодні все більше експертів наголошують на тому, що судочинство, як і будь-яка інша система, віддзеркалює процеси, що відбуваються у суспільстві. Відтак, засуджуючи володільців мантій, обвинувачам слід зважати на те, що кожен українець так чи інакше є причетним до здійснення правосуддя, а сама Феміда має людське обличчя з усіма недоліками та перевагами.
 
Про те, чому з професії йдуть найкращі, а також як «пережити» судову реформу, розповіла Голова Ради суддів Валентина Сімоненко.
 
Валентина Сімоненко зазначила, що ставлення до суддів почало змінюватися ще з моменту малої судової реформи Далі реформа правоохоронних органів – міліції та прокуратури. А потім (у 1996 р.) – прийняття Конституції України.
 
З цього моменту надзвичайно зростає навантаження на суди, адже у тексті Основного Закону закріплено, що судам стають підвідомчі усі правовідносини. На той час це було вірне, європейське рішення, яке закріпило авторитет держави, проте суди починають грузнути у справах. Суд перетворюється на ремісництво: погані умови праці, малі заробітні плати. Багато хто йде із професії, причому йдуть переважно кращі. Мабуть, ось тут і похитнулась довіра до судової влади…
 
«Взагалі, я помітила, що кожна реформа «відсіює» кращі кадри, тих, для кого головним є почуття власної гідності та визнання професійності. Залишаються молоді та недосвідчені, а також ті, хто погоджується на запропоновані умови. Теперішня реформа, на жаль, не є виключенням», - заявила Голова Ради суддів.
 
- Підставою для теперішньої реформи став безпрецедентний випадок – Революція Гідності. Суспільство відкрито заявило про те, що недовіряє судовій системі, вважає її корумпованою та не гідною. Як сприйняла цей меседж суддівська спільнота?
 
- І я, і мої колеги, які багато років доброчесно здійснювали правосуддя, були обурені такими заявами. Звісно, у цьому є і наша провина. Адже, якщо бути відвертими, то більшість справ щодо «Автомайдану» розглядались неналежним чином. Рішення суддів базувались на сфальсифікованих документах, копіях протоколів, неперевірених свідченнях. Тож суспільний гнів з цього приводу є цілком зрозумілим. Він став уроком як для усієї суддівської спільноти, так і для кожного судді окремо. Адже, хто б не телефонував, хто б не вимагав прийняття того чи іншого рішення, документ підписуватиметься суддею і нести відповідальність за нього він буде персонально.
З іншого боку, народні люстратори чомусь вперто не бажають згадувати, що за цей же період були винесені й інші рішення, якими до відповідальності притягались особи, котрі своїми діями ставили під загрозу життя та здоров’я оточуючих, посягали на приватну власність та вчиняли дії, які, відповідно до Кримінального кодексу, кваліфікуються як злочин.
 
Також не зважають «очищувальники» й на те, що рівень довіри до суду серед тих, хто користується судовими послугами, не падає нижче 40%, а наслідки огульних звинувачень, які звідусіль лунають у бік суддів, є непоправними. Досить багато судів знаходяться у маленьких містах, де суддя є досить помітною фігурою. Чи зможе він, знаючи, що його рідним і близьким постійно закидають, що їхній син-брат-батько – хабарник та злочинець, належно здійснювати правосуддя? А як почуватимуться його родичі?
 
Рада суддів України провела низку досліджень і виявила, що деякі судді, не впоравшись із суспільним тиском, скінчили життя самогубством, інші – втратили старих батьків, які не витримали «громадського» осуду. 
 
- Але ж усе це відбувається заради «світлого майбутнього», заради розбудови неупередженої та незалежної судової системи…
 
- Щоб щось розбудовувати, потрібно оперувати фактами, а їх немає. Ось, наприклад, ніхто не зацікавився питанням, які судді приймали рішення щодо того ж «Автомайдану». А РСУ встановила, що більшість з них – це судді, у яких не закінчився 5-річний строк повноважень. Звісно, такі судді знали, що у майбутньому мають постати перед Верховною Радою України, де їхня кар’єра залежатиме від волевиявлення осіб, які раніше зверталися до них з тими чи іншими проханнями або пропозиціями. Скажімо, коли у ВР голосували за призначення мене на посаду судді безстроково, разом зі мною у залі була присутня колега, яка «не набрала» потрібної кількості голосів через те, що свого часу прийняла рішення не на користь одного з депутатів.
 
Йдемо далі. Наразі у прокуратурі зберігається чимала кількість проваджень, відкритих за ст. 375 КК (винесення неправосудного рішення). Чому вони й досі не передаються до суду? Хіба проблема їх розслідувати? Рішення уже є. Потрібно опитати процесуальних учасників і підозрюваного суддю. Все. На це піде місяць, можливо, два. Але ж не 2 роки. При цьому суддя продовжує здійснювати правосуддя… Цікаво, чи не є це кримінальне провадження своєрідним «гачком», на якому тримають суддю, аби тиснути на нього в інших справах?
 
А ось ще одне: нещодавно з’явилась нова законодавча ініціатива, автори якої пропонують притягати суддю до дисциплінарної відповідальності за незастосування норми закону, яка б мала бути застосована. Тобто, фактично, за винесене рішення, що суперечить і європейським, і світовим принципам судочинства. Безперечно, думаю, цей проект підтриманий не буде. Але, звідки дме вітер? Згори прагнуть тиснути на суддів.
Відтак, дійсно, донедавна незалежними були судді, які мали 20-річний стаж. Пропрацювавши 20 років, суддя мав право у будь-який момент піти у відставку з гідним матеріальним забезпеченням і не перейматися через те, що виніс «неправильне» рішення. На таких суддів важелів тиску просто не було, а отже, саме вони мали змогу бути неупередженими та незалежними.
 
- То що ж робити суддям? Залишати роботу?
 
- Ні. Ті, хто хочуть і надалі здійснювати правосуддя, мають, по-перше, почути, за що їх критикують, та зробити належні висновки. А по-друге, набратися терпіння. Адже правда рано чи пізно виходить на поверхню. Сьогодні судді вже зрозуміли причини подій, які розгорнулись після Революції Гідності. На щастя, їх починає потроху розуміти й суспільство.
 
Джерело: http://yur-gazeta.com/