Головний зміст

5931ea0fb0ce2b9af03b0f4c0f057f39 XL23 квітня 2016 року на офіційному сайті Генеральної прокуратури України була опублікована інформація щодо особливостей сучасного етапу реформування органів прокуратури.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Останнім часом на адресу органів прокуратури з боку окремих політиків та представників громадськості дедалі частіше лунають закиди та звинувачення в нібито «закритості системи», її «консервації», відсутності нових принципів роботи та взагалі будь-яких процесів спрямованих на оновлення. При цьому особливого соціального резонансу, як це не дивно, набуває питання становлення прокурорського самоврядування та формування Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
 
Відповідні висловлювання з цього приводу та, як наслідок, розповсюдження інформації у соціальних мережах і ЗМІ, в одних випадках є звичайною інсинуацією та маніпулюванням громадською свідомістю, в других – поверховим, непрофесійним політиканством, бажанням бути «експертом» у питаннях за відсутності елементарної компетентності, а також знань діючого законодавства та логіки процесу реформи органів прокуратури. В інших – за маскою красивих, соціально затребуваних та заздалегідь сприйнятних гасел, ховається потаємне бажання позапроцесуального впливу на прокурорів з корисливих мотивів.
 
Слід наголосити, що в самому процесі реформи прокуратури задіяні різні державні суб’єкти, адже формування прокуратури як ефективної інституції це загальнодержавна справа. Це і Верховна Рада України, яка 14 жовтня 2014 року прийняла Закон України «Про прокуратуру», і Кабінет Міністрів України, що організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, і звичайно це органи прокуратури України. Відповідно кожен із суб’єктів у рамках компетенції є відповідальним за свою ділянку роботи, а спільна злагоджена робота є запорукою її успішності.
 
На сьогодні для органів прокуратури основним змістом роботи з реформування є виконання норм Закону «Про прокуратуру», пункт 6.1 перехідних положень якого, зобов’язує здійснити перше скликання та проведення всеукраїнської конференції працівників прокуратури у двотижневий строк з дня набрання чинності положень щодо органів прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, тобто до 29 квітня 2016 року. Саме такою є позиція законодавця втілена у Законі. Органи прокуратури не в змозі пришвидшити або уповільнити цей процес.
 
Не відповідає дійсності розповсюджена в ЗМІ інформація, нібито «вказівки щодо того, за кого голосувати на конференції прокурорів, даються з Генеральної прокуратури прокурорам областей, а ті ретранслюють їх місцевим прокурорам». Слід звернути увагу на статтю 70, щоб зрозуміти: рішення з кадрових питань приймаються на конференції шляхом таємного голосування.
 
Таємне голосування гарантує свободу вибору делегатів та зведе нанівець будь-які потенційні спроби тиску на них.
 
Також не відповідає дійсності та взагалі суперечить положенням Закону розповсюджена в ЗМІ інформація, що нібито прокурори матимуть монополію на призначення, а Генеральний прокурор України після формування органів прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів не матиме повноважень з кадрових призначень та виконуватиме «декоративну» функцію.
 
По-перше, відповідно до статті 74 Закону до складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів входять 11 членів, з яких більшість, тобто 6 членів не з системи органів прокуратури. Це науковці, адвокати, а також інші фахівці у галузі права. При цьому свої рішення Комісія прийматиме простою більшістю голосів. Відповідно передусім на представників юридичної спільноти, а не на прокурорів покладатиметься обов’язок вирішення кадрових питань.
 
По-друге, згідно із статтею 71 Закону до складу Ради прокурорів України, не зважаючи що це орган прокурорського самоврядування, входять 2 вчених – представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Їхнє завдання та роль полягатиме в здійсненні соціального контролю у тому числі при ініціюванні питань призначення на адміністративні посади в органах прокуратури.
 
По-третє, ключова роль в призначеннях на адміністративні посади в органах прокуратури відповідно до Закону залишається саме за Генеральним прокурором України. В одних, передбачених Законом випадках, він одноосібно приймає відповідні рішення, в інших – за рекомендацією Ради прокурорів. В останньому випадку таке рішення не є автоматичним і Генеральний прокурор України може відмовити Раді прокурорів України, запропонувавши, наприклад, для розгляду власну кандидатуру.
 
Зазначені законодавчі новації схвально сприйнятті міжнародним експертним середовищем як такі, що спрямовані на реальне становлення незалежності прокурорів під час виконання службових обов’язків та, у підсумку, підвищення ефективності прокурорської діяльності щодо захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Вочевидь в нашій країні є сили не зацікавлені в цьому. Вони бачать прокуратуру лише як слабку інституцію для вирішення суспільних потреб та як інструмент для вирішення власних, мають велику потребу у власному «кишеньковому», контрольованому прокурорі.