Головний зміст

photo 758 20060109(Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 22.04.2016 № 01-06/1444/16).
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
З огляду на необхідність у подальшій всебічній імплементації практики Європейського суду з прав людини (далі – Суд) у здійсненні господарського судочинства Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.
 
1. З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
 
2. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
 
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
 
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
 
3. Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
 
Господарським судам України слід враховувати, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.
 
Таким остаточним рішенням стосовно вичерпання всіх національних засобів захисту в господарському процесі є судове рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (див. ухвалу Суду у справі MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006).
 
Отже, перебіг шестимісячного строку, встановленого статтею 35 Конвенції для подання індивідуальної заяви про порушення в Україні прав, викладених у
 
Конвенції та протоколах до неї, починається з дати ухвалення Верховним Судом України відповідного судового рішення. При цьому щодо заяв, які не стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває, цей строк не обчислюється (див. рішення Суду у справі Ponomarenko v. Ukraine, no. 13156/02, §29, від 14.06.2007).
 
4. До повноважень Суду не входить перегляд та скасування судових рішень, ухвалених національними судовими органами (див. рішення Суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123/03, § 43, від 06.12.2007): Суд не має діяти як четверта інстанція (див. рішення Бочан проти України (№ 2), no. 22251/08, від 05.02.2015).
 
Суд, зокрема, приймає до розгляду індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції, щодо порушення Високою Договірною Стороною прав, викладених у Конвенції. Сторонами у таких справах є заявник, який вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом спору - питання про наявність чи відсутність порушення Високою Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або в протоколах до неї.
 
Судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано Судом доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або в протоколах до неї.
 
У разі визнання Судом факту відповідного порушення прав заявника Україна зобов'язується виплатити встановлене Судом відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника у справі та вжити заходів щодо відновлення порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в національних судових органах.
 
5. Предметом розгляду в Суді можуть бути питання щодо порушення прав та свобод, викладених у Конвенції або в протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були предметом розгляду у господарських судах України в зв'язку з використанням заявниками національних засобів судового захисту. При цьому вирішення питання щодо вичерпання таких засобів судового захисту є виключною компетенцією Суду (див. рішення Суду у справах: MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006; Masa Invest Grup v. Ukraine (dec.), no. 3540/03, від 11.10.2005).
 
6. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Цією датою стосовно України є 11 вересня 1997 року.
 
Отже, юрисдикція Суду поширюється виключно на факти, що мали місце після набрання чинності Конвенцією відносно України. Як виключення із загального принципу дії Конвенції у часі (ratione temporis) Суд може взяти до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року (див. рішення Суду у справі Sovtransavto Holding v. Ukraine, no 48553/99, §§ 57 - 58, від 25.07.2002). Це в першу чергу стосується скарг на недотримання розумної тривалості розгляду справ і стану розгляду справи на момент набрання чинності Конвенцією стосовно України.
 
7. Відповідно до пункту 10 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення Суду з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
 
Особливості виконання рішень Суду передбачено статтями 41 і 46 Конвенції, практикою Суду, відповідними нормативними актами Комітету Міністрів Ради Європи та главою 3 Закону, а порядок їх перекладу та оприлюднення і порядок посилання на Конвенцію та практику Суду – відповідно статтями 6 та 18 Закону.
 
8. Глава 4 Закону встановлює порядок застосування практики Суду. Так, зокрема згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом.
 
Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті «Голос України» за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах «Законодавство» та «Ліга». Оновлений переклад Конвенції з перекладом тексту Протоколу № 14 також доступний у пошуковій системі «Ліга» і на веб-сайті Міністерства юстиції України (http://www.minjust.gov.ua).
 
Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал «Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі», який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій.
 
Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду (http://www.echr.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOC (http://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22]}). Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах, на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в Україні (http://www.coe.kiev.ua).
 
9. У додатку до цього листа наведено систематизований відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України виклад правових позицій Суду в окремих справах, який підлягає щоквартальному перегляду та доповненню.
 
10. Відкликати Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні» (з подальшими змінами і доповненнями).
 
Голова Вищого господарського суду України Б. Львов