Аналізуючи рішення Європейського Суду з прав людини «Устименко проти України» від 29 січня 2016 року, за заявою за № 32053/13, слід враховувати, що у рішеннях суду повинні бути вказані чіткі причини та підстави прийняття такого рішення.
Так, 1 грудня 2010 року районний суд, розглянувши позов заявника в порядку скороченого адміністративного провадження, задовольнив його та зазначив, що ця постанова може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів з моменту отримання її копії, яку відповідач отримав 27 грудня 2010 року.
Першу апеляційну скаргу відповідач подав до районного суду 13 січня 2011 року і у ній не просив поновити строк оскарження. Вказану скаргу 11 квітня 2011 року апеляційний суд повернув відповідачеві на тій підставі, що її було подано з порушенням строку апеляційного оскарження і без пояснення причин та не подання клопотання про поновлення строку оскарження. Відповідач не оскаржував цю ухвалу в касаційному порядку.
17 червня 2011 року відповідач подав до районного суду нову апеляційну скаргу, яку разом з матеріалами справи було передано до апеляційного суду.
15 серпня 2011 року відповідач подав до апеляційного суду третю апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження на тій підставі, що першу апеляційну скаргу фактично було подано в межах встановленого строку.
26 січня 2012 року колегія апеляційного суду поновила строк оскарження, зазначивши, що відповідач пропустив строк з поважних причин, тобто у зв’язку з отриманням копії постанови районного суду після закінчення строку подання апеляційної скарги. При цьому колегія апеляційного суду задовольнила клопотання, не посилаючись на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження.
Європейський суд вирішив, що апеляційний суд, при поновленні пропущеного строку оскарження постанови та скасувавши в подальшому постанову суду, порушив принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за п. 1 ст. 6 Конвенції.З огляду на викладене, суди повинні чітко та вмотивовано ухвалювати рішення. Ці рішення повинні бути обґрунтованими, ухваленими на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи».