Головний зміст

 
qwertyАндрій Іванов, суддя Перевальського районного суду Луганської області, член Правління АРССУ.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
При розгляді резонансних справ судді піддані нападкам з різних сторін, як з боку учасників будь якої судової справи так і з боку інших зацікавлених осіб, найнятих ними активістів, політиків різного рангу та масштабу. Судді знаходяться під пильним наглядом ЗМІ, найчастіше налаштованих до суддів негативно та упереджено.
 
 
 
Низькій рівень правової освіти та правової культури правоохоронців, активістів, реформаторів та інших осіб, який підігрівається викривленою інформацією засобами масової інформації дає їм самім та зацікавленим у певному рішенні суду особам змогу і можливість для тиску на суд у будь який спосіб. Від блокування роботи судів, зриву судових засідань, до захоплення адміністративних будівель суду, звільнення підсудних тощо та до звинувачення самих суддів, які розглядають справу по суті у скоєнні злочинів.
 
Назву теми на мій погляд більш правильно було б назвати «протиправне внесення до Єдиного реєстру досудовнх розслідувань відомостей відносно суддів», або «внесення до Єдиного реєстру досудовнх розслідувань відомостей відносно суддів з ціллю тиску на них». КПК України та «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудовнх розслідувань» передбачають внесення даних про злочин до ЄРДР тому немає підстав говорити про незаконність такого внесення, а ось про протиправність є усі підстави казати.
 
 
Будь які незаконні чи протиправні дії повинні тягнути за собою відповідальність встановлену законом. Якщо ж такі дії вчиняються співробітниками правоохоронних органів та й ще з метою примусити суддю ухвалити вигідне рішення то ці дії слід суворо карати. Але одразу хочеться зауважити, що повноваження суддів на оскарження дій слідчого чи прокурора у суддів дуже обмежені.
 
 
Теза №1 Будь хто може звернутися із заявою про вчинення суддею злочину і за наслідками такого звернення слідчий прокурор зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, а у випадку якщо він такі відомості не внесе, то заявник може звернутися до слідчого судді в порядку передбаченому ст. 303 КПК України та зобов'язати його це зробити. Навпаки можливість оскаржити протиправне внесення слідчим відомостей до ЄРДР КПК не передбачає.
 
 
 
Стаття 214 КГІК України говорить про те, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь- якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудовнх розслідувань та розпочати розслідування.
 
 
З чого відповідно і розпочинається досудове розслідування.
 
Згідно п. 1 розділу 3 «Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудовнх розслідувань» затвердженого Наказом ГПУ від 06.04.2016 № 139 унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме заява, повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення - у термін, визначений частиною першою статті 214 КПК України тобто невідкладно або не пізніше 24 годин.
 
 
Дату складання повідомлення про підозру, дату і час вручення повідомлення про підозру, зміну раніше повідомленої підозри - невідкладно.
 
Але строки оголошення особі про підозру нічим не визначені.
 
 
Теза №2 3 моменту внесення відомостей про скоєння суддею будь якого злочину орган досудового розслідування розпочинається досудове розслідування але присікальні строки для оголошення особі про підозру у скоєнні злочину відсутні.
 
 
Так ст. 219 КПК встановлює строки досудового розслідування та визначає, що досудове розслідування повинно бути закінчено протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Або може бути продовжено до дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Таким чином КПК України допускає змішування поняття «початку досудового розслідування» так відповідно до ст. 214 КПК досудове розслідування починається з моменту внесення даних про злочин в ЄРДР та відповідно до п. 14 ч. 1 ст. З КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, саме з якої і починають спливати строки проведення досудового розслідування, які обраховуються відповідно до ст. 219 КПК України.
 
Судді оголошує про підозру Генеральний прокурор чи його заступник. Однак з метою тиску на суддю можливий вихід із такої ситуації шляхом відкриття кримінального провадження за фактом вчинення злочину, а не відносно судді.
Тиск на суддю можливий, так як між початком досудового розслідування та оголошенням особі про підозру, може пройти певний, іноді тривалий проміжок часу.
 
З моменту внесення відомостей про злочини до Єдиного реєстру до судових розслідувань формально і починається досудове розслідування. В рамках розпочатого досудового розслідування слідчі мають право проводити будь які слідчі дії. Наприклад обшук чи виїмку документів.
 
Обшук, виїмку можна провести до визначення процесуального статусу особи, а саме до оголошення судді про підозру, при цьому участь захисника в цій слідчій дії прямо не передбачена, оскільки немає підозрюваного. Наприклад можна провести обшук в кабінеті суді і вилучити матеріали судової справи.
 
Теза №3 Оскаржити дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, в тому числі їх дії з проведення будь яких слідчих дій, в тому числі проведення обшуку чи виїмки до оголошення про підозру судді неможливо.
На мою домку на такі дії слід одразу реагувати заявами про скоєння злочину передбаченого ст. 376 КК України «втручання в діяльність судових органів», вимагати внесення даних про скоєння злочину до ЄРДР та у рамках цього кримінального провадження доводити протиправність дій правоохоронців.
 
Суддя, щодо якого внесена інформація про вчинення злочину до ЄРДР і власно на якого правоохоронці мають намір тиснути, не має ніякого процесуального статусу та відповідно прав, встановлених ст. 42 КПК України і фактично позбавляється права на власний захист. Можливо безпосередньо перед направленням обвинувального акту прокурору оголосити судді про підозру, або взагалі не завершувати кримінальне провадження тримаючи під загрозою його закінчення суддю і відповідно маючи на нього незаконний вплив.
 
Теза №4 КПК України не містить обов'язку та строків для слідчого оголосити судді про підозру у вчиненні злочину, передбаченого наприклад ст. 375 КК України, одразу після винесення ним рішення, яке вважається неправосудним.
Так, ст. 276 КПК України визначає, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Тобто, фактично якщо суддя виніс неправосудне рішення то основний доказ неправосудності такого рішення це саме рішення, але саме визначення «неправосудності рішення» в українському законодавстві відсутнє, і тому слідчі не спішать оголошувати суддям про підозру.
 
Відсутність законодавчого закріплення поняття «неправосудність» дає підґрунтя для суб'єктивного трактування цього поняття. Сторона, як програла будь який спір у суді та не погоджується з судовим рішенням вважає його незаконним чи неправосудним. Статистику ВККС містить величезну кількість скарг щодо винесення суддями завідомо неправосудного рішення, хоч переважна кількість судових рішень залишається в силі та не скасовується вищестоящими інстанціями.
Статистика за минулі роки щодо застосування ст. 375 відносно суддів дуже цікава тим, що наявно показує неспроможність силовиків доводити вину суддів у скоєнні злочинів передбачених ст. 375 КК України.
 
У 2014 р по ст. 375 КК було зареєстровано 220 кримінальних проваджень. З них 110 закриті практично одразу, на стадії досудового слідства, по 13 оголошено про підозру і лише 1 справа направлена з обвинувальним актом до суду. За ст. 376 КК (втручання в судову діяльність або діяльність судового органу) в 2014 р було внесено в ЕРДР 74 заяви, закрито провадження на стадії досудового слідства по 30 і не вручено жодної підозри.
 
2015 р кількістю відомостей, внесених в ЕРДР, став рекордним. Тільки за перше півріччя заяв по ст. 375 КК до Реєстру було внесено 206. Закрито кримінальну виробництво на стадії досудового слідства по 62, вручено підозру в 8 випадках і спрямовані справи з обвинувальним актом до суду щодо 3 осіб. За ст. 376 КК було зареєстровано 55 проваджень, вручено підозра по 3, по відношенню до 2 осіб справи були направлені з обвинувальними актами до суду.
 
 
Проблема полягає і в тому чи необхідно скасувати рішення суду для порушення кримінального провадження за ст. 375 КК України, та як бути із тими судовими рішеннями, які взагалі не підлягають оскарженню, рішеннями В СУ чи КСУ? Як на мій погляд скасування судового рішення, для того, щоб притягнути суддю до відповідальності за ст. 375 КК України необов'язкове. Наприклад. Винесено завідомо неправосудне рішення, порушена підсудність, невірно визначені сторони спору але строки апеляційного та касаційного оскарження минули, строки перегляду справи за нововиявленими обставинами минули, але рішення явно неправосудне, що робити? Якщо слідство доведе, що рішення неправосудне, притягне суддю до кримінальної відповідальності, а в суді буде доказано винесення завідомо неправосудного рішення, то в подальшому це і буде підставою для поновлення строків оскарження самого рішення та перегляду справи по суті.
Певна проблема полягає в тому, що велика кількість злочинів, пов'язаних з винесенням завідомо неправосудного рішення є латентними та залишається невиявленою та не зареєстрованою.
 
Судді, виносячи неправосудні рішення, наділяють їх усіма ознаками законних рішень та крім того певні завідомо неправосудні рішення формально можуть відповідати вимогам закону, бути законним та обґрунтованим. Тому, з огляду на низький рівень знань та навичок працівників правоохоронних органів, як старих так і новостворених (які тільки печально розповідають про суддівський корпоративізм) важко сподіватись на зростання показників у розкритті вказаних злочинів.
Констатувати факт постановлення завідомо неправосудного рішення в переважній більшості випадків можливо тільки шляхом проведення слідчих дій та доказування у кримінальній справі. Але ж тут постає інша проблема, яка полягає у важкості доказування цієї категорії злочинів. Сподіватись на з'явлення із зізнанням судді, досвідченого юриста, який завжди може пояснити, що він не мав ніякого умислу на винесення завідомо неправосудного рішення, а просто помилився, не усвідомлював незаконність, що не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст, 375 КК України, важко. Саме «завідомість», яка дозволяє відокремити цей злочин від судової помилки, досудовому слідству буде встановити найважче. При цьому встановлення факту отримання суддею хабара не означає автоматичного визнання винесеного ним рішення неправосудним. Більш перспективними у плані розкриття подібних злочинів, є ті злочини де є потерпілі, де окрім основного безпосереднього об'єкту злочину, яким є встановлений порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства, порушуються і додаткові факультативні об'єкти, якими можуть виступати честь та гідність особи, її здоров'я та недоторканність, майнові блага. Так потерпілий у справі може заявити про порушення своїх прав тобто викрити злочин та крім того зібрати певні докази, дати показання.
 
Із невизначеності законодавчого закріплення поняття «неправосудність» витікає інша проблема крайньої непорядності українських політиків, правоохоронців, громадських активістів, які користуючись вказаною невизначеністю перебирають на себе функції правосуддя та дають свою, в більшості випадків невірну оцінку судового рішення, заявляють про «неправосудність» судового рішення. Якщо переглянути повідомлення у ЗМІ, які проголошувались політиками, високо посадовцями, активістами, тощо то складається враження, що майже усі рішення суддів «неправосудні», але всього «не набирається навіть 20 обвинувальних вироків» «КАРЛ», всього «до 20 вироків» .
 
 
Багато розмов іде навколо того, що правоохоронці можуть тиснути на суддів шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але якщо повернутись до проблеми доказування то тим правоохоронцям, які внесуть відповідні дані до ЄРДР в подальшому необхідно буде зібрати докази вини судді, що є проблематичною справою навіть у випадку наявності вини судді, а у разі відсутності вини це майже не розв'язуване питання, крім того за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ст. 372 КК України передбачена також кримінальна відповідальність.
 
Саме внесення відомостей до ЄРДР про початок досудового розслідування за ст. 375 КК України не дасть можливості тиску на суддю, тобто затримати, обрати щодо нього запобіжний захід, тощо можливо лише після оголошення судді про підозру, а оголошувати про підозру судді «просто так» навряд чи хто захоче, оскільки і сам такий правоохоронець опиниться під загрозою притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 372 КК України і це є ще однією причиною того, що досудове розслідування проводиться без оголошення судді про підозру,так як стаття 372 КК України встановлює кримінальну відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою.
 
Теза № 5 У випадку оголошення судді про підозру за ст. 375 КК України можливим способом захисту буде звернення із заявою про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ст. 372 КК України.
Звісно щодо суддів найчастіше можливо розпочати досудове розслідування за ст. 375 КК України, так, наприклад суддя розглядаючи будь яку справу виносить певну ухвалу і його будь хто починає звинувачувати у постановления завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
 
В цьому також існує певна невизначеність, чи можна вважати неправосудним рішенням будь яке рішення суду яким не закінчується розгляд справи по суті, тобто проміжкові.
 
Теза №6 Роз'яснень ВСУ щодо того чи можуть визнаватись неправосудними рішеннями проміжкові рішення, чи може бути предметом злочину не скасоване рішення чи рішення яке не оскаржується немає, тому можна припустити, що у всякому випадку слідчі, прокурори можуть вносити в таких випадках дані до ЄРДР.
 
Існує питання як слідчий буде доводити незаконність рішення, коли рішення не скасовано судом вищої інстанції. І чи може слідчий одночасно подавати наприклад апеляційну скаргу на рішення судді та вносити дані до ЄРДР та що буде в тому випадку коли наприклад ці події відбулися одночасно але апеляційний суд не скасував а залишив в силі ухвалу суду, або що робити в тому випадку коли ухвала суду взагалі не оскаржується.
 
По суті слідчий повинен закрити кримінальне провадження але в такому разі виникають питання до закриття:
По перше КПК не містить строків коли слідчий повинен закрити кримінальне провадження, якщо старий КПК давав 10 діб на проведення до слідчої перевірки результатом якої було або порушення кримінальної справи або відмова в порушенні кримінальної справи то зараз слідчий взагалі може не приймати рішення по суті.
 
Закриття кримінального провадження можлива на підставі п.п. 1,2,3 ч. 1 ст. 284 КПК України, і якщо п. 1 не викликає заперечень, хоч таке і вряд чи можливо, щоб слідчий розписався у власній дурості. А ось вже п. 2 вже каже про «відсутність в діянні складу правопорушення», тобто річ іде про якесь «діяння», яке напевно скоїв суддя, і у скоєнні якого принаймні слід було б суддю підозрювати, тобто оголосити йому про підозру.
 
П. З ч. 1 ст. 284 КПК в даному випадку ще цікавіший, можливо оголосити судді про підозру у винесенні завідомо неправосудного рішення та закрити кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, а саме за відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи і вичерпання можливостей для їх отримання.
 
Глава 37 КПК України визначає порядок проведення кримінального провадження щодо окремої категорії осіб та ст. 480 КПК України закріплює осіб щодо яких такий особливий порядок здійснюється. Так, до цих осіб віднесено в тому числі народного депутата України та судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя.
 
Суддю чи народного депутата неможливо затримати на місці скоєння злочину і тому норма КПК згідно якої, особі, яка затримується на місці вчинення кримінального правопорушення, повинно бути оголошено про підозру невідкладно чи не пізніше 24 годин після затримання не працює щодо судді чи народного депутата.
 
 
Згідно ст. 481 КПК України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором України або його заступником, народному депутату Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України). Однак не зрозуміло, чи повинен Генеральний прокурор України або його заступник особисто вручати особі підозрюваного письмове оголошення про підозру, оголошувати його, роз'ясняти суть підозри та права підозрюваного і порядок їх реалізації.
 
Якщо буквально тлумачити ст. 482 КПК України, то можна зробити висновок, що Генеральний прокурор України чи його заступник тільки здійснює письмове повідомлення про підозру, тобто підписує і в подальшому він може особисто вручити підозрюваному письмове повідомлення про підозру та здійснити усі, передбачені ст. 278 КПК України дії. Але пряма вказівка в законі на це відсутня. До того ж ч. 1 ст. 278 КПК України каже, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором (що само по собі може бути ускладнено, якщо наприклад особа уникає отримання підозри, що в подальшому може бути розцінено як порушення норм КПК), а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень відповідно до ст. 111 КПК України. Тобто закон дозволяє навіть повідомити особі про підозру шляхом визначеним у главі 11 КПК України, наприклад надіслати поштою.
 
Згідно ч. 1 ст. 37 КПК України Генеральний прокурор, може призначити групу прокурорів, сам її очолити, підписати повідомлення про підозру, а вручення письмового повідомлення про підозру доручити будь якому прокурору, що входить до групи прокурорів.
 
Процедура розгляду питання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народного депутата, затримання чи арешт судді встановлена у главі 35 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» і тому повноваження Верховної Ради України можна розцінювати як певну стадію кримінального процесу, яка в свою чергу складається з двох етапів.
 
Перший етап це розгляд подання Генерального прокурора України про притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата або надання згоди на затримання та арешт судді чи народного депутата комітетом Верховної Ради України, якому доручено надати висновок. При цьому комітет здійснює не притаманні йому функції з визначення достатності, законності і обґрунтованості подання, законності одержання доказів, зазначених у поданні, встановлення наявності відповідних скарг, витребування додаткових матеріалів кримінального провадження, заслуховування пояснень осіб, тощо. Комітет має право навіть повернути подання Генеральному прокурору чи залишити подання без розгляду (ст. 220 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»).
 
Другий етап це голосування у пленарному засіданні відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою Верховної Ради. Голосування з цього питання може бути як негативним так і позитивним (ст. 220 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
Верховна Рада України не є органом дізнання в розумінні кримінального процесуального закону та не наділена повноваженнями збору та оцінки доказів у кримінальному провадженні тому повноваження комітетів Верховної Ради України, визначені у ст. 220 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» є досить сумнівними.
 
Якщо вже комітет Верховної Ради України буде визначати достатність, законність і обґрунтованість подання то доречним буде і участь захисників (адвокатів) під час розгляду подання з ціллю недопущення порушення права особи на захист, хоча участь захисника (адвоката) і не передбачена Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» і в самому парламенті є думка про те, що оскільки участь адвоката при розгляді подання про притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата або надання згоди на затримання та арешт судді чи народного депутата не зазначена у Законі України «Про Регламент Верховної Ради України» то можливо і не допускати адвокатів на засідання комітету.
На дивлячись на це, на практиці, під час засідань комітетів, які надавали згоду на арешт, або затримання народних депутатів чи суддів захисники (адвокати) допускалися до участі в засіданні комітету та під час своїх виступів майже завжди вказували на невідповідність подань прокуратури вимогам Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та КПК України з підстав об'єднання в поданні декількох вимог.