Головний зміст

9e517c1900d8c4270a29d8b688bff669Верховний Суд України розглядаючи справу №6-1252цс16 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зробив правовий висновок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
 
 
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
 
 
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
 
 
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
 
 
У справі, яка переглядається, суди встановили, що кредитним договором передбачено сплату процентів позичальником до дня повернення кредиту за фактичну кількість календарних днів користування кредитом та в разі  порушення строків погашення кредиту або сплати процентів – комісії за користування кредитними коштами та пені за кожен день прострочення платежу.
 
 
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. 
 
 
Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
 
 
Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору, можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України. 
 
 
Оскільки судове рішення від 30 березня 2011 року про стягнення кредитної заборгованості з боржника останній виконав 17 жовтня 2013 року, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права та пунктів 3.5,                 9.1 кредитного договору кредитодавець має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання вказаного судового рішення.
 
 
Отже, суди у справі, яка переглядається, дійшли помилкового висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання законом не передбачено.