Головний зміст

kalinПро проблеми розгляду судами цивільних справ про позбавлення батьківських прав, видавництву «Я і Закон» розповіла суддя Київського районного суду м. Одеси Любов Василівна Калініченко.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сімейне законодавство часто ставиться до числа традиційних, досить стабільних галузей права, які не перебувають у прямій залежності від змін у державі й суспільстві. Деякою мірою це так, оскільки в результаті триваючими століттями процесу розвитку замужньо-сімейних відносин, регульованих, зокрема, нормами сімейного права, з'явилися стійкі норми поводження в родині, властиві практично всім цивілізованим державам. Однак, будь-яке законодавство має здатність виявляти такі недоліки, які часом навіть важко передбачити. У сімейних відносинах опосередковано відображаються особливості навколишньої дійсності. 
 
 
В останні роки в нашій країні намітилися тенденції, спрямовані на те, щоб, по-перше, цілком відродити розуміння сім’ї, як неминущої цінності, по-друге, у корені змінити сформоване століттями патріархальне представлення про підлегле положення неповнолітнього в сім’ї. Закріплення законодавчого права неповнолітніх дітей, само по собі передбачило закріплення відповідних обов'язків у батьків. Наділення батьків правами у відношенні їхніх неповнолітніх дітей означає, що їм дається можливість робити схвалювані, бажані з погляду держави дії і вчинки, спрямовані на благо дитини. Правам батьків відповідають і певні обов'язки. 
 
 
Кожен чоловік має право на батьківство. Це право є невід’ємним і гарантується законом. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження навіть прямо передбачені в законодавстві як можливі причини для розлучення (розірвання шлюбу).
 
 
Батьківство є підставою для виникнення як певних обов’язків, так і певних прав. Їхня рівноправність забезпечується сімейно-правовими нормами, що мають конкретний зміст. 
Одним з головних принципів сімейного права є паритетність у побудові сімейних відносин. Цей принцип навіть знайшов своє відображення в Основному Законі України – Конституції, у статті 51 якої зазначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
 
 
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Такий захід може застосовуватися тільки за рішенням суду. 
Конституція України гарантує дітям усі права, необхідні для їхнього розвитку і життя. 
 
 
На захист прав дитини, її розвитку прийнята низка міжнародних документів. Серед цих документів особливо важливе значення має Конвенція ООН про права дитини, яку було прийнято і відкрито для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 р. Ця Конвенція ратифікована Верховною Радою України і набула чинності для України 27 вересня 1991 р Міжнародними зобов'язаннями Україна гарантує свободу і гідність своїх дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку. 
 
 
З метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток в Україні останніми роками було прийнято низку нормативно-правових актів, які встановлюють основні принципи та напрями захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. 
 
 
Зокрема, у 2001 р. прийнято Закон України "Про охорону дитинства", в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. У 2005 р. прийнято Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". Цей Закон визначає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, і є складовою законодавства про охорону дитинства. 
Щодо розгляду судами справ про позбавлення батьківських прав - позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які  неналежним чином виконують свої батьківські обов'язки стосовно дитини.
 
 
Підстави, за яких батьки або один з них можуть бути позбавлені судом батьківських прав є:
 
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
 
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
 
3) жорстоко поводяться з дитиною;
 
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
 
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
 
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини /ст.164 СКУ/.
 
 
Справи про позбавлення батьківських прав є справами позовного провадження,  тому  ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності за місцем проживання відповідача або одного з них, якщо позов подається до обох батьків.
При прийнятті позовної заяви суди повинні правильно визначали круг осіб та органів, які мають право заявляти вимоги про позбавлення батьківських прав /ст. 165 СК/. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, учбовий або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла 14 років. /ст. 165 СК України/.
Більше всього питань виникає при зверненні до суду з вказаним позовом одного з батьків, а саме виникає проблема в дотриманні судами строків розгляду такої категорії  справ, яка полягає в наступному:
 
 
Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України, одним із основних завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, захист прав фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави, крім іншого забезпечується своєчасним розглядом справ.
 
 
Частиною 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
 
 
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
 
 
В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає:
1) складність справи;
2 )поведінку заявника;
3) поведінку органів державної влади (насамперед суду);
4) важливість справи для заявника.
 
 
Строки розгляду судами справ встановлені Цивільним процесуальним Кодексом України, а саме суди розглядають справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більше як на п’ятнадцять днів /ст.157ЦПК України/.
 
 
При розгляді судами справ зокрема про позбавлення батьківських прав обов’язковою є участь органу опіки та піклування /ч.4 ст.19 СК України/, тому при прийнятті позовної заяви судам необхідно правильно визначати круг осіб та органів, оскільки саме під час подання позову до суду одним з батьків, не зазначається стороною по справі - орган опіки та піклування.
 
 
Орган опіки та піклування під час розгляду справи зобов’язаний надати до суду письмовий висновок щодо розв’язання цього спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи /ст.19 СКУ/.
Тому суди під час розгляду справи зобов’язані витребувати відповідний висновок органу опіки та піклування про доцільність або недоцільність позбавлення одного з батьків батьківських прав.
 
 
Збір означеної доказової бази є вихідною та початковою задачею, яка передує всім іншим етапам процесу позбавлення батьківських прав. Такий етап можна назвати підготовчим й основним. 
Визначення механізму провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, у тому числі прийняття висновку про доцільність або недоцільність позбавлення особи батьківських прав, регулюється «Порядком 
провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866.
 
 
Згідно з вказаним Порядком, для прийняття  органом опіки та піклування рішення про доцільність або недоцільність позбавлення особи батьківських прав та надання до суду відповідного висновку, особі (яка звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав) необхідно звернутись до відповідної Служби у справах дітей органу місцевого самоврядування відповідного району в місті або місцевої державної адміністрації в районі відповідної області за місцем реєстрації матері або батька, стосовно яких вирішується питання про позбавлення батьківських прав з відповідною заявою про надання такого висновку, до якої вона надає необхідний перелік документів визначений вказаним порядком. 
 
 
На цій стадії здійснюється виклик одного з батьків дитини, у разі неможливості виклику перевіряється його зареєстроване в законом порядку місце проживання або перебування, здійснюється обстеження житлово-побутових умов, проводяться бесіди з батьками та дитиною, та на підставі результатів попередніх перевірок та відповідних документів, розглядається вказане питання за наслідками якого приймається висновок стосовно доцільності або недоцільності позбавлення особи батьківських прав.
Пред’явлення  особою позову про позбавлення батьківських прав другого батька до суду та форма і зміст такої позовної заяви регулюється положеннями ст. 118-120 Цивільного Процесуального Кодексу України, в якій відсутні положення щодо зобов’язання особи надання до суду документів, які підтверджували б її звернення з відповідною заявою до органів опіки та піклування.
 
 
Під час витребування судом вищезазначеного висновку з органу опіки та піклування, найчастіше становиться відомо, що особою навіть не було здійснено такого звернення з заявою до  Служби по справам дітей.
Витребування судом висновку про доцільність або недоцільність особи батьківських прав до його отримання судом, не є підставою для зупинення провадження по цивільній справі, відповідно до ст. 201-202 ЦПК України.
 
 
З багаторічного досвіду, проаналізувавши цю категорію спорів щодо позбавлення осіб батьківських прав, у разі подання такого позову до суду одним з батьків, можливо зробити висновок, що для  отримання судом висновку про доцільність або недоцільність позбавлення особи батьківських прав, який в свою чергу є обов’язковим доказом для розгляду цієї категорії справ, з часу його витребування судом з відповідного органу опіки та піклування, проходить майже чотирьох місяців, що вже є більшим строком, ніж строк встановлений Цивільним процесуальним Кодексом України для розгляду судами цивільних справ, що призводить до його порушення.
 
 
Отже, у зв’язку тим, що дане питання належним чином не врегульоване чинним законодавством України, та призводить до порушень строків розгляду цивільних справ, воно потребує врегулюванню та вдосконаленню.