7 квітня відбулась конференція «Реформа процесуального законодавства: ефективне судочинство чи нові виклики?», обумовлена необхідністю доопрацювання проектів змін до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства.

Значну увагу було приділено питанні судової юрисдикції, оскільки цей фундаментальний інститут забезпечує кожному рівні можливості у здійсненні права на судових захист.

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Дмитро Луспеник підкреслив проблему уніфікації поняття «юрисдикція» у чинних процесуальних кодексах.

За його словами, на сьогодні законодавство не містить чітких критеріїв, які б дозволяли віднести ту чи іншу справу до певного виду юрисдикції, що, по-перше, створює складнощі у реалізації особою права на судовий захист та порушує її право на доступ до суду, й, по-друге, призводить до зниження ефективності судочинства через неправильне застосування судами процесуальних норм, що регулюють інститут судової юрисдикції.

Так, традиційним є виокремлення двох критеріїв для розмежування юрисдикції цивільних, господарських та адміністративних судів, зокрема: а) суб’єктний склад; б) характер спірних правовідносин. Проте, незважаючи на певний рівень усталеності зазначених критеріїв, вони не дозволяють подолати усі колізії юрисдикцій, що виникають на практиці.

Суддя ВССУ вважає, що ця проблема не може бути вирішена лише завдяки формуванню судової практики ВСУ або відповідними вищими спеціалізованими судами, тому її вирішення потребує відповідних змін у законодавстві.

Наразі проекти процесуальних кодексів відійшли від розмежування юрисдикцій в залежності від сторін спору (суб’єктний критерій), й акцентували увагу на предметному критерії, що дозволить подолати конфлікт судових рішень різних судових юрисдикцій. Допомогти цьому має новий суддівський орган – Велика Палата Верховного Суду, яка й вирішуватиме міжюрисдикційні спори.