Верховний Суд України в постанові від 16 серпня 2017 року по справі №6-1231цс17 висловив свою правову позицію щодо порядку спливу строку позовної давності.

У червні 2016 року позивач звернувся до суду, посилаючись на те, що публічне акціонерне товариство «Прикарпаттяобленерго» неправомірно відмовило йому у наданні відповіді на інформаційний запит, чим порушило його права. Позивач просив зобов’язати відповідача надати інформацію щодо загальної суми заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розмірів і підстав відрахувань та утримань із його заробітної плати помісячно за період роботи з 16 серпня 2000 року по 08 червня 2004 року та надати належним чином засвідчені копії документів, а саме: всіх наказів, якими йому надавались відпустки за період роботи та інші документи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення до суду з позовом позивач пропустив загальний строк позовної давності, а підстави для поновлення такого строку відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відмова відповідача у наданні запитуваної позивачем інформації є незаконною, оскільки вказана інформація стосується особисто позивача, він, як колишній працівник ПАТ «Прикарпаттяобленерго», має право на ознайомлення з розмірами оплати праці, змістом наказів, відповідно до яких йому надавались відпустки та іншою інформацією, що стосується його особисто на підставі ст. 110 КЗпП України. При цьому апеляційним судом зазначено, що до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, не можна застосувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду за захистом особистих немайнових прав, на вимогу про захист яких позовна давність не поширюється.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд керувався тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду за захистом особистого немайнового права – права на інформацію, відтак відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. Вимога позивача про зобов’язання відповідача надати йому інформацію щодо загальної суми заробітної плати, виникла у останнього, як у колишнього працівника, тобто позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових, а не за захистом немайнових прав. Крім того, суд першої інстанції, зазначаючи про необґрунтованість позовних вимог, відмовив у їх задоволенні з підстав пропуску строку позовної давності.

Верховний Суд України, розглянувши цю справу, скасував рішення касаційної інстанції та залишив в силі рішення апеляційного суду. Суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 34 Конституції України встановлено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя .

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

За змістом статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Положеннями ЦК України передбачено особисті немайнові права фізичної особи, яких воно не може бути позбавлена. Зокрема, статтею 302 ЦК України встановлено, що фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

З огляду на зазначене, саме Цивільним кодексом України врегульовано особисте немайнове право людини на інформацію, яке включає в себе право на отримання інформації колишнього співробітника щодо істотних умов його праці, тому при вирішенні питання про строки позовної давності в таких судових спорах застосуванню підлягають положення саме Цивільного кодексу України .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.