Головний зміст

vsuВерховний Суд України в постанові від 23 серпня 2017 року по справі №6-2697цс17 висловив свою правову позицію щодо порядку визнання фіктивного правочину недійсним.

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

 

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивної є угода, укладена без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

 

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

 

Для визнання угоди фіктивною суди повинні встановити наявність умислу у всіх сторін угоди. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання угоди сторонами не означає, що укладена саме фіктивна угода.

 

Якщо сторони не вчиняють ніяких дій на виконання такого правочину, суд приймає рішення про визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків.

 

У фіктивних угодах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, здійснюючи фіктивну угоду, знають заздалегідь, що вона не буде виконана, тобто мають інші цілі, ніж передбачені угодою.

 

Така угода завжди укладається умисно.

 

Отже, основними ознаками фіктивної угоди є:

  • введення в оману (до або в момент укладання угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин угоди або дійсних намірів учасників;
  • свідомий намір невиконання зобов'язань за договором;
  • приховування справжніх намірів учасників угоди.