Головний зміст

gold vsapravda info d7f3aУ чинному Кримінальному кодексі України (надалі – КК України) диспозиція ст. 172 та ст. 369-2 і примітка до неї містять посилання на положення Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції”, який визнано таким, що втратив чинність.

 

 

 

 

Порівняльний аналіз змісту ст. 3 Закону України „Про запобігання корупції” та ст. 4 Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції”, в яких йдеться про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, свідчить, що законодавець по-різному визначає коло цих осіб, оскільки вони не є аналогічними у вищезазначених законах.

 

Вказану юридичну колізію необхідно негайно виправити шляхом внесення відповідних змін до чинного КК України, адже вона так чи інакше призводить до застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, що заборонено ч. 4 ст. 3 КК України.

 

Для цього народні депутати зареєстрували Проект Закону України №7104 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції».

 

Ініціатори законопроекту провели аналіз судової практики в частині застосування судами ст. 369-2 КК України при винесенні вироків після прийняття Закону України „Про запобігання корупції”, та прийшли до висновку, що до кінця 2016 року обвинувальні вироки з цієї категорії справ можна поділити на три групи.

  • До першої групи належать рішення, в яких суди посилаються на ст. 4 Закону України „Про засади запобігання і протидії корупції”, який втратив чинність.
  • Друга група містить вироки, де суди під час визначення статусу особи, яка виконує функції держави, посилаються на ст. 3 Закону України „Про запобігання корупції”.
  • До третьої групи відносяться вироки, де суди під час визначення статусу особи, яка виконує функції держави, не посилаються на жодну з норм права. У цій групі вироків окремо можна виділити підгрупу, в якій суди посилаються на ст. 22 Закону України „Про запобігання корупції” в якій йдеться про заборону використання своїх службових повноважень або становища. Однак зазначена стаття не містить положень, що визначали б, яку саме особу слід вважати такою, що уповноважена на виконання функцій держави.

 

Отже, суди, незважаючи на існуючу правову колізію, яка мала би унеможливлювати застосування ними ст. 369-2 КК України при винесенні рішень, в порушення принципу законності, засуджували осіб на підставі вказаної норми.

 

Народні депутати також помітили, що в кінці 2016 на початку 2017 років ситуація докорінно змінилася. Про це свідчить наявність відповідних виправдовувальних вироків в цій категорії справ. У пред’явленому обвинуваченні осіб визнавали невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ст. 369-2 КК України.

 

На сьогодні через недосконалість редакції ст. 369-2 КК України суди виносять виправдовувальні вироки, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини.

 

Однак, Європейський суд з прав людини у висновках, що зроблені у справі „Вєренцов проти України” від 11 квітня 2013 року, звертає увагу на наступне:

 

1. „Будь-які обмеження, що накладаються, мають базуватися на положеннях основного законодавства. Саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню. Отже, визначення мають бути не надто деталізованими і не надто широкими”.

 

2. „Суд повторює, що гарантія, встановлена у ст. 7 Конвенції, що є істотним елементом верховенства права, посідає визначне місце у системі захисту за Конвенцією. Це твердження підкреслюється тим, що вона не допускає жодних винятків, навіть за ст. 15 Конвенції під час війни або іншої суспільної небезпеки. Ця гарантія має тлумачитися та застосовуватися, як це випливає з її предмета та цілі, у такий спосіб, щоб забезпечувати ефективний захист від свавільного переслідування, засудження та покарання. Зокрема, забороняючи поширювати сферу застосування існуючих покарань за правопорушення на дії, що до цього не вважалися кримінальними правопорушеннями, воно також встановлює принцип, за яким кримінальне законодавство не повинно застосовуватися поширювально на шкоду обвинуваченого, наприклад, за аналогією”.

 

3. „Термін „закон” несе якісні вимоги, включно із тими, що стосуються доступності та передбачуваності (див. серед багатьох інших джерел рішення від 15 листопада 1996 року у справі „Кантоні проти Франції” та вищенаведені рішення у справах „Коeме та інші проти Бельгії” та рішення від 7 лютого 2002 року у справі „Е.К. проти Туреччини”). Ці якісні вимоги повинні бути дотримані як у розрізі визначення правопорушення, так і покарання, яке це правопорушення тягне за собою (див. вищенаведене рішення у справі „Ашур проти Франції”). Особа повинна знати із тексту відповідного положення та у разі необхідності за допомогою його тлумачення судами, які дії та бездіяльність призводять до кримінальної відповідальності та яке покарання буде призначено за дію та/або бездіяльність, про яку йдеться (див. серед багатьох інших джерел вищенаведене рішення у справі „Кантоні проти Франції”.

 

Проектом Закону України „Про внесення змін до Кримінального кодексу України у зв’язку з прийняттям Закону України „Про запобігання корупції” пропонується внести зміни не тільки до примітки ст. 369-2 КК України і диспозиції ст. 172 КК України, в яких йдеться про положення Закону України „Про засади запобігання та протидії корупції”, що втратив чинність, а й вдосконалити редакцію самої ст. 369-2, додавши вказівку на особу, що уповноважена на виконання функцій місцевого самоврядування. Це дасть можливість не ототожнювати осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з особами, уповноваженими на виконання функцій місцевого самоврядування, а також з особами, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.