Головний зміст

khfvdУ рішенні ЄСПЛ від 5 жовтня 2017 року у справі "Воскобойников проти України» (CASE OF VOSKOBOYNIKOV v. UKRAINE) було визнано порушення державою норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

 

 

 

 

 

На час подій заявник був генеральним директором спільного підприємства «В», офіс якого розташовувався в приміщенні, що належало акціонерному товариству «Ю».

 

Згідно з договором оренди, підписаного в січні 1999 року, компанія «В» мала право в обмін на певні послуги користуватися приміщеннями компанії «Ю» до січня 2020 року безкоштовно.

 

У березні 2001 року в компанії «Ю» змінився власник, в результаті чого нове керівництво поставило під сумнів правомірність використання його приміщень компанією «В».

 

Починаючи з квітня 2001 року, компанія «В», втративши доступ до приміщень компанії «Ю», облаштували свій тимчасовий офіс в квартирі заявника. У червні того ж року компанія «В» звернулася до суду з позовом до компанії «Ю» щодо недотримання останньою умов договору оренди.

 

У свою чергу, компанія «Ю» подала зустрічний позов про визнання цього договору неукладеним. Національні суди відхилили вимоги обох компаній, Верховний Суд України підтримав рішення судів нижчих інстанцій, дійшовши висновку, що оспорюваний договір не можна вважати договором оренди через відсутність в ньому істотних вимог.

 

У жовтні 2001 року прокуратурою Приморського району м.Одеси було порушено кримінальну справу за фактом службового підроблення вищезгаданого договору оренди без уточнення конкретних осіб.

 

8 жовтня 2001 року прокуратурою було винесено постанову про проведення виїмки п'ятнадцяти документів, що стосуються цього договору, в тому числі оригіналу договору.

 

Виїмка одинадцяти з п'ятнадцяти документів відбулася в квартирі заявника за його відсутності, але в присутності його дружини. Після цього слідчий призначив почеркознавчу експертизу з метою встановлення давності підписання договору.

 

7 листопада 2001 року Приморським районним судом м.Одеси було винесено постанову про проведення обшуку в квартирі заявника з метою вилучення зразків почерку для експертизи.

 

На наступний день в присутності заявника відбувся обшук його квартири. 24 грудня 2001 слідчий прокуратури виніс постанову про проведення виїмки установчих документів компанії «В», яка відбулася в квартирі заявника в той же день, а постанову було надано заявнику 9 січня 2002 року.

 

У травні 2002 року на зборах засновників компанії «В» було вирішено відсторонити заявника від виконання обов'язків генерального директора в зв'язку з порушенням кримінальної справи.

 

У серпні 2002 року кримінальну справу стосовно заявника було закрито, і з 1 вересня 2002 року він приступив до виконання обов'язків генерального директора компанії «В».

 

Заявник звернувся до суду з позовом і в прокуратуру з вимогою компенсації моральної шкоди, заподіяної її незаконними діями. Однак, суди першої та апеляційної інстанції не задовольнили вимоги заявника, а ВСУ підтримав ці рішення.

 

До Європейського суду з прав людини заявник скаржився на порушення його прав, гарантованих статтею 8 поєднаних зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, вважаючи, що були незаконно проведені обшуки і виїмки за адресою його проживання (а не за адресою розміщення компанії «В»).

 

Заявник вказав, що слідчі дії були втручанням у його право на повагу до приватного життя і кореспонденції, а також, що у нього було відсутній ефективний національний засіб правового захисту.