Головний зміст

Femida28 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла позовна заява до Президента України П. Порошенка та Вищої ради правосуддя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Позивач просив скасувати рішення ВРП від 14 листопада 2017 року про внесення Президентові України подання про призначення на посаду суддів Верховного Суду двох кандидатів на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а саме: на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Стрелець Тетяни Геннадіївни; на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Погрібного Сергія Олексійовича.

 

А також скасувати Указ Президента України № 417/2017 від 14 грудня 2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду».

 

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Верховний Суд (як конституційний орган, і як юридичну особу теж) утворено з порушенням Перехідних положень Конституції України (в частині повноважень Президента України на утворення, ліквідацію і реорганізацію судів у порядку, встановленому законом до 31 грудня 2017 року), а також з порушенням вимог пункту 4 розділу ХІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в частині строку утворення Верховного Суду та призначення суддів). Наслідком таких численних порушень з боку відповідачів, як зазначив позивач, є те, що Верховний Суд, який є найвищим судом у системі судоустрою України, не є «судом, встановленим законом» в тому значенні, як його роз'яснив Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України (заява №21722/11). Це, на думку позивача, порушує його право на розгляд справ «судом, встановленим законом», гарантоване йому статтею 6 Конвенції про захист прав та основних свобод, а також статтею 55 Конституції України.

 

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, визначено статтею 266 КАС. За частиною першою цієї статті встановлені нею правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; <…>.

 

За статтею 266 КАС оскарженню підлягають правові акти перелічених у цій статті органів як індивідуально-правового, так і нормативно-правового характеру.

 

Відповідно до частини другої статті 264 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

 

Отож, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

 

Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень індивідуального характеру позивач також повинен пояснити які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень.

 

Рішення ВРП та укази Президента України можуть бути предметом розгляду адміністративного суду на відповідність їх законам України. Втім, захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач (за цим позовом їх двоє) реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

 

Рішення ВРП від 14 листопада 2017 року про внесення Президентові України подання про призначення на посаду суддів Верховного Суду двох кандидатів на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, а саме на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Стрелець Т.Г.; на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: Погрібного С.О., а також Указ Президента України № 417/2017 від 14 грудня 2017 року «Про призначення суддів Верховного Суду» (за цим Указом на посади суддів Верховного Суду призначено, відповідно, Стрелець Т.Г. і Погрібного С.О.), судячи з їх змісту, є актами індивідуальної дії, які породжують права та обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цими актами кола суб'єктів), яким їх адресовано.

 

Відсутність у будь-кого, зокрема й у позивача, прав та/або обов'язків у зв'язку з виданням оскарженого Указу і Рішення не породжує у такої особи і права на захист,  тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

 

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 15 липня 2014 року у справі № 21-273а14,  від 03 лютого 2015 року у справі № 21-617а14, від 12 квітня 2017 року у справі № П/800/589/16.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

 

З огляду на усе вищевикладене суд дійшов висновку, що законних підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає, відтак у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.