Головний зміст

811704 w 300До суду звернулась особа, яка є інвалідом другої групи (довічно), в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, яка є інвалідом з дитинства, з позовом про стягнення з міської ради вартості однокімнатної квартири у розмірі 675 000 грн для придбання однокімнатної квартири.

 

 

Позов обґрунтовано тим, що позивачі проживають в квартирі у будинку, який визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення та рахується на балансі органів місцевого самоврядування. Позивач з 2015 року перебуває в черзі на отримання житла складом сім'ї 2 особи та знаходиться за № 5291 за загальною чергою, а за пільговою (першочерговою) чергою 2358.

Міська рада не здійснює заходів щодо відселення та надання житла позивачу та її дочці, що в силу положень статей 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» входить до власних повноважень виконавчого органу міської ради.

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету райради народних депутатів у 1988 року будинок було визнано ветхим та таким, що знаходиться в зоні підтоплення. Згідно з листом Державного санітарного лікаря фахівцями санепідемстанції було проведено обстеження та встановлено, що будинок розташований на відстані 6-6,20 метрів від залізної дороги, що є порушенням пункту 5.20 Державних санітарних правил «Планування та забудова населених пунктів» від 19 червня 1996 року №173.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення вимог, оскільки порядок та розмір надання грошової компенсації за належні для отримання приміщення визначається Кабінетом Міністрів України в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, головним розпорядником коштів на фінансування будівництва (придбання) житла. А оскільки такі кошти розпорядником органу місцевого самоврядування не виділялись, правові підстави для задоволення позову відсутні.

ВС скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Суд касаційної інстанції зазначив, що суд обмежився посиланням на відсутність асигнувань на фінансування будівництва (придбання) житла, при цьому не дав оцінки доводам позовної заяви щодо обставин, якими обґрунтовано позов, зокрема, умовам у яких перебувають позивачі, їх життєдіяльності, що підтверджено письмовими доказами.

Також залишилось не визначеним, чи можливе самостійне переселення позивачів без підтримки держави, чи дотримала держава, забезпечуючи права заявників, справедливий баланс між конкуруючими інтересами заявників і суспільства загалом, як цього вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВС зазначив, що у статті 47 Конституції України закріплено право кожного на житло. Ознакою житла є придатність житла для проживання ньому людей. Тобто житло має відповідати всім будівельним, архітектурним, санітарним, пожежним та іншим нормам, завдяки яким можливе безпечне проживання в ньому людини.

Також суд касаційної інстанції навів практику ЄСПЛ, згідно з якою у випадках, коли екологічні проблеми приводили до порушення Конвенції, ці порушення були викликані неналежним виконанням національного законодавства. 

З метою визначення того, чи несе держава відповідальність за статтею 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи була ситуація результатом раптового та несподіваного повороту подій або, навпаки, існувала давно і була добре відома державним органам влади (див. рішення «Фадєєва проти Росії» (Fadeyeva v. Russia)); чи була держава або чи мала вона бути обізнаною, що небезпека або шкідливий вплив зачіпали приватне життя заявника (див. рішення у справі «Лопес Остра проти Іспанії» (Lopez Ostra v. Spain)від 09 грудня 1994 року, пункти 52-53, Series А по. 303 С), і до якої міри заявник сприяв створенню цієї ситуації для себе і був в стані виправити її без надмірних витрат (див. рішення у справі «Лєдяєва та інші проти Росії» (Ledyayeva and Others v. Russia)) (справа «Дубецька (Dubetska) проти України», від 10 лютого 2011 року, §107, справа «Фадеева (Fadeyeva) проти Российскої Федерації» від 9 червня 2005 року, N 55723/00, §85).

ВС зауважив, що рішення судів попередніх інстанцій не містять висновків відносно покликань позивача щодо непридатності житла для проживання в ньому людини та суд не роз'яснив сторонам право призначення експертизи для належної перевірки доводів позовної заяви щодо непридатності житла для проживання, а вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (постанова від 26.09.2018 у справі № 522/10366/16-ц).

Джерело: Українське право