Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу №910/933/18 за позовом спільного українсько-естонського підприємства ТОВ «Оптіма-Фарм, Лтд» до Антимонопольного комітету України (третя особа на стороні позивача - ТОВ «Санофі-Авентіс Україна») про визнання недійсними пунктів 1, 5 рішення АМКУ № 628-р.
Відповідним рішенням АМКУ визнано, що ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» і ТОВ «Оптіма-Фарм, Лтд», уклавши угоду купівлі-продажу, вчинили порушення, передбачене частиною першою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та накладено штраф у сумі 40 759 068 гривень.
Умови зазначеної угоди передбачають такі механізми ціноутворення, що стимулюють обмеження конкуренції на ринках лікарських засобів (далі - ЛЗ) Sanofi з боку більш дешевих замінників, стосуються розподілу ринку за асортиментом товарів, а також забезпечують можливість підвищення цін на ЛЗ Sanofi під час їх реалізації через процедури державних закупівель.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу у касаційному порядку, дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову.
За результатами розгляду справи місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що відповідач у належний спосіб не встановив та не довів, що умови угоди купівлі-продажу (з відповідними змінами і доповненнями, які були чинні у 2011 році) передбачають такі механізми ціноутворення, що стимулюють обмеження конкуренції на ринку ЛЗ Sanofi з боку більш дешевих замінників, а також забезпечують можливість підвищення цін на ЛЗ Sanofi під час їх реалізації через процедури державних закупівель.
Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Під час касаційного перегляду заявник касаційної скарги звертав увагу, що для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі, відповідно, недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, а достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як антиконкурентних узгоджених дій, або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання.
При цьому поза увагою скаржника залишилося те, що згідно з рішенням АМК №628-р комітет сам визначив антиконкурентними узгодженими дії позивача (спільно з третьою особою) такі дії (поведінку) позивача як укладення угоди, умови якої передбачають певні механізми ціноутворення, що стимулюють обмеження конкуренції на ринку ЛЗ Sanofi з боку більш дешевих замінників, стосуються розподілу ринку за асортиментом товару, а також забезпечують можливість підвищення цін на ЛЗ Sanofi під час їх реалізації через процедури закупівлі. Тобто в згаданому рішенні йдеться про цілком конкретні дії, зокрема позивача, які вже мають певний результат і наявність яких відповідач й повинен був доводити в суді, а не про можливість настання лише в майбутньому тих чи інших наслідків поведінки позивача (спільно з третьою особою).
Крім того, в касаційній скарзі не зазначено й не обґрунтовано, які саме (конкретно) докази, що були б подані відповідачем у судах попередніх інстанцій, не досліджені цими судами, і які фактичні обставини з числа тих, що входили до предмета доказування у справі, могли бути ними встановлені (підтверджені). Відтак доводи касаційної скарги носять загальний, невизначений характер.