Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Відповідно до вироку місцевого суду особа була визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (грабіж). Крім того, згідно з вимогами ч. 5 ст. 72 КК України їй було зараховано строк перебування під вартою з 31 березня 2017 року по 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Апеляційний суд змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Також відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України особі було зараховано строк попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 31 березня 2017 року по день набрання вироком законної сили.

У касаційній скарзі прокурор, зокрема, зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК України при зарахуванні строку попереднього ув’язнення у строк покарання. Під час судового засідання ВС прокурор, посилаючись на постанову об’єднаної палати ККС у складі ВС від 6 червня 2018 року (справа № 180/746/16-к), яка не скасована, просила виключити зарахування у строк відбуття покарання строку попереднього ув’язнення після 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

ККС у складі ВС залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора з огляду на таке.

Згідно з позицією, викладеною у згаданій постанові об’єднаної палати ККС ВС від 6 червня 2018 року, при зарахуванні попереднього ув’язнення у строк покарання у виді позбавлення волі або у строк іншого покарання, положення ч. 1 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (№ 838-VIII) підлягає застосуванню стосовно періодів попереднього ув’язнення, які тривали до 20 червня 2017 року включно, у тому числі до набрання чинності вказаним Законом, а в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» (№ 2046-VIII) − до періодів, які мали місце, починаючи з 21 червня 2017 року, незалежно від того, коли було вчинено злочин, за фактом якого здійснюється відповідне кримінальне провадження.

Водночас відповідно до правової позиції Великої Палати ВС, викладеній у постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17), якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що «іншим чином погіршує становище особи», відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не допускається.

З урахуванням телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 434-1–434-2 Кримінального процесуального кодексу України і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у кримінальному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях ВС.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати ККС, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об’єднаної палати ККС – над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки ВП ВС – над висновками об’єднаної палати, палати й колегії суддів ККС.

Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не висновок, що міститься в постанові об’єднаної палати ККС ВС від 6 червня 2018 року, а висновок, викладений у постанові ВП ВС від 29 серпня 2018 року. Тому рішення апеляційного суду щодо зарахування особі у строк покарання строку попереднього ув’язнення з 31 березня 2017 року по день набрання вироку законної сили є таким, що відповідає вимогам закону та узгоджується з позицією, викладеною у постанові ВП ВС.

Детальніше з текстом постанови ВС можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/79957847.