Конвенція не надає ув’язненим права обирати місце їх тримання під вартою. Проте існує невід’ємна частина прав ув’язнених на те, щоб органи влади допомагали їм підтримувати контакти з близькими родичами.

Про це нагадав ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Фрайле Ітурральде проти Іспанії» (заява № 66498/17), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

Фрайле Ітурральде відбував вирок до 25 років тюремного ув’язнення за співпрацю з терористичною організацією. Він подав скаргу до суду на рішення про відмову в дозволі відбувати покарання ближче до місця проживання його сім’ї. 700 кілометрова поїздка була складною для його дружини і п’ятирічної дочки. А батьки, які були похилого віку, взагалі не мали можливості відвідувати його. Але у задоволенні скарги було відмовлено.

Суди виявили, що відступ від загального правила, яке полягало в тому, що ув’язнені повинні знаходитися під вартою в установах, розташованих поблизу сім’ї та друзів, був обґрунтований загальною  політикою в’язниці щодо засуджених терористів. Відповідно до цієї політики в’язнів, членів ЕТА, розосереджували в різних в’язницях як засіб розірвання зв’язків з терористичною організацією та уникнення проблем безпеки. Концентрація членів ЕТА в певних в’язницях в минулому призвела до створення групи, яка здійснює контроль над своїми членами у в’язниці та робить мішенню співробітників в’язниці.

Суди також взяли до уваги підривну поведінку заявника у в’язниці, за яку він в багатьох випадках отримував дисциплінарні покарання, а також той факт, що він продовжував виконувати вказівки групи у в’язниці. Також було встановлено, що згідно зі звітами в’язниці, Ітурральде міг регулярно телефонувати і листуватися з близькими родичами і друзями, а також його могли часто відвідувати члени його сім’ї.

Ітурральде звернувся до Страсбургу, стверджуючи, що відхилення його запиту про переведення у в’язницю, розташовану ближче до його сім’ї, порушило права відповідно до статті 8 (право на повагу до сімейного життя) Конвенції про захист прав людини на основоположних свобод.

ЄСПЛ нагадав, що конвенція не надає ув’язненим права обирати місце їх тримання під вартою, а також той факт, що ув’язнені були відокремлені від сімей, був неминучим наслідком їх ув’язнення. Проте існує невід’ємна частина прав ув’язнених на те, щоб органи влади допомагали їм підтримувати контакти з близькими родичами.

Суд визнав, що рішення про відмову у переведенні складало втручання в право на повагу до сімейного життя. Проте це втручання мало основу у національному законодавстві, яка була доступною і передбачуваною, а також надавала особливі гарантії. Зокрема, закони передбачали індивідуальне оцінювання справ у рішеннях про переведення між в’язницями та будь-який наступний судовий перегляд. Отже, втручання було «відповідним до закону» у значенні статті 8 Конвенції. Крім того, обґрунтування органами влади Іспанії відмови у переведенні було законним, оскільки її метою було забезпечення дисципліни у в’язницях та впровадження своєї політики щодо ув’язнених, членів ЕТА.

Також високі судді врахували те, що національні суди посилалися на звіти, які не оскаржував заявник, демонструючи те, що він підтримував регулярні контакти зі своєю родиною. Не існувало жодних доказів того, що поїздки, які були змушені здійснювати його близькі друзі і сім’я, викликали будь-які особливо складні проблеми.

Стосовно політики в’язниці, то вона застосовувалася лише до тих осіб, які були засуджені за терористичні злочини, і врахувала обставини того часу. У цьому контексті Суд дійшов висновку, що обмеження права заявника на повагу до його сімейного життя не було непропорційним меті запобігання заворушень і злочинів, а також захисту прав і свобод інших осіб. З урахуванням цього ЄСПЛ відхилив скаргу.