Сьогодні в Одесі відбувся круглий стіл на тему: «Практика ЄСПЛ з питань цивільно – процесуального права».
В заході взяли участь голова Київського районного суду м. Одеси Сергій Чванкін, суддя цього ж суду Володимир Петренко, д.ю.н. Неллі Голубєва, д.ю.н. Галина Ульянова, к.ю.н. Наталя Волкова, к.ю.н. Ігор Андронов, к.ю.н. Регіна Гонгало, доцент кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія» Вікторія Ермолаєва, к.ю.н. Тетяна Стоянова, к.ю.н. Інна Яніцька.
Відкриваючи круглий стіл Голубєва Н.Ю. присвятила свій виступ темі «Відчуження майна для суспільних потреб або в зв’язку з суспільною необхідністю».
« Проблема вилучення майна для суспільних потреб є актуальною для багатьох країн світу. Не оминув увагою цю проблему і ЄСПЛ. Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначають, що: «...Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права ...» . ЄСПЛ за останні роки виробив критерії, при яких позбавлення права власності вважається допустимим.
По-перше, обмеження права власності виходячи з положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, може бути виправданим лише в тих випадках, коли воно викликано «суспільними» або «загальними» інтересами. У практиці ЄСПЛ ці поняття найчастіше збігаються. Тобто експропріація повинна відповідати законній меті в інтересах суспільства, розповіла Голубєва Н.Ю. та навела приклади рішень ЕСПЛ стосовно даної категорії справ.
Підводячи підсумки, Голубєва Н.Ю. розповіла, що, з огляду на вимоги національного законодавства, а також висновки ЄСПЛ, позбавлення права приватної власності має відповідати законності, винятковості, справедливості, розумності, дотримання балансу інтересів власника і суспільства, обґрунтованості (позбавлення права приватної власності може здійснюватися при необхідності задоволення інтересів суспільства), розумної пропорційності, гласності, позбавлення власності тільки на підставі рішення суду.
Продовжила виступ Ульянова Г.О., яка розповіла про свободу творчості та її обмеження у рішеннях європейського суду з прав людини.
На особливу увагу заслуговує практика Європейського суду з прав людини щодо оцінки випадків обмеження творчості з метою захисту інтересів як окремих категорій осіб, так і суспільства, держави в цілому.
«Аналіз практики розгляду окремих справ щодо правомірності обмеження свободи творчості, зокрема, свободи поширення окремих творів серед широкого загалу, свідчить про те, що Судом при вирішенні питання враховуються декілька основних критеріїв, зокрема характер інформації щодо якої постає питання про правомірність її поширення (художні твори, публікації у засобах масової інформації); зміст та тематика творів; можливість негативного впливу творів на права та інтереси різних категорій суб’єктів (особлива увага приділяється захисту прав та інтересів дітей) або зачіпати релігійні почуття тощо. Якщо поширення інформації негативно впливає на інтереси певних категорій суспільства, порушує релігійні чи моральні засади, обмеження творчості та поширення інформації визнаються правомірними.», зауважила Ульянова Г.О.
Чванкін С.А. звернув увагу присутніх на те, що визначальним фактором, що забезпечує реалізацію Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ національними судами, є визнання юрисдикції ЄСПЛ обов’язковою з питань тлумачення та застосування Конвенції і Протоколів до неї. Застосування судами Конвенції має здійснюватися з урахуванням практики ЄСПЛ з метою унеможливлення будь-якого порушення Конвенції. Тому судам при ухваленні рішень слід враховувати постанови ЄСПЛ, в яких надається тлумачення положень Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і які потребують застосування в конкретній справі.
З точки зору судового правозастосування та з огляду на те, що на-ціональне законодавство, норми Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення ЄСПЛ взаємодіють як взаємодоповнюючі та пов’язані між собою системи, застосування норм Конвенції та рішень ЄСПЛ саме по собі слід визнати доречним, ефективним та необхідним при обґрунтуванні у мотивувальній частині судових рішень у випадку колізії національного законодавства та міжнародного договору. Посилання на рішення ЄСПЛ можуть також підтверджувати положення національного законодавства. У таких випадках судові рішення, що містять посилання на норми міжнародного права і міжнародні договори, виглядають більш аргументованими. Принципове значення норми Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і рішення ЄСПЛ мають у випадках прогалин у внутрішньому законодавстві та правозастосовній практиці при тлумаченні національного законодавства у контексті вимог Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Петренко В.С. розповів: «ЦПК України не містить положень про визнання практики Європейського суду з прав людини джерелом права, на відміну від КАС України, у ст. 8 якого передбачено, що адміністративні суди при вирішенні справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Для суддів ще не стало повсякденною практикою при ухваленні та складанні текстів рішень звернення до норм конвенції і практики ЄСПЛ нарівні з національним законодавством та практикою Верховного суду України. Практика застосування Конвенції свідчить, що її положення фактично не набули обов’язкового характеру для національного судочинства, а саме обов’язковість попередньо прийнятих рішень вищестоящими судами і є ознакою судового прецеденту для країн англо-саксонської правової сім’ї. Посилання на ці акти досі залишаються поодинокими випадками і мають додатковий характер, що дає підставу науковцям визначати власне практику ЄСПЛ як субсидіарне джерело права.
Проблеми у застосуванні судом практики ЄСПЛ можна пояснити тим, що судді не завжди розуміють необхідність посилання на конвенційні положення при розгляді справ з урахуванням повного та належного врегулювання даних правовідносин на національному рівні.
Андронов І.В. звернув увагу присутніх на вплив практики ЄСПЛ на судове рішення в цивільному процесі.
«На сьогоднішній день категорія «справедливість» давно перейшла з філософської, морально-етичної у правову площину. Право на справедливий судовий розгляд вважається європейським (ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року) та національним (ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») стандартом судочинства. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Закономірним підсумком справедливого судового розгляду справи є ухвалення судом справедливого рішення. У розумінні Європейського суду з прав людини (далі – Суд) справедливість судового розгляду з юридичної точки зору можна забезпечити лише у разі дотримання принципу верховенства права. Тобто дотримання принципу верховенства права під час розгляду та вирішення справи судом і є тією головною ознакою, за якою визначається справедливість судового розгляду та судового рішення.
Суд своїми рішеннями поступово формує систему критеріїв, за допомогою яких як за лакмусовими папірцями можна перевірити справедливість судового рішення.» - розповів Андронов І.В.
Продовжила виступ Волкова Н.В., яка зупинилась на темі захисту прав та інтересів дитини ЄСПР. Захист прав дітей є одним із важливих завдань держави, оскільки саме діти вважаються найбільш незахищеною категорією громадян з-за їх фізичної, психологічної і соціальної незрілості тощо. Найбільш важливу роль у захисті прав дитини відіграє судова форма захисту. Відповідно до положень Конституції України, особа має право на звернення за захистом після використання національних засобів правового захисту у міжнародні юрисдикційні установи, які визнала Україна . Аналіз вище наведеної норми дає підстави вважати, що особа має право на звернення до ЄСПЛ з метою захисту прав і інтересів дитини, після використання всіх національних заходів.
При дослідженні положень Конвенція, можна прийти до висновку, що вона не містить у собі статей, що безпосередньо регулюють захист прав та інтересів дитини. Однак, необхідно зазначити, що дитина є суб'єктом міжнародного права, тому деякі положення Конвенції можуть застосовуватись і при захисті прав та інтересів дитини.