Під час розгляду цивільних, кримінальних та адміністративних справ у суду дуже часто виникає необхідність в одержанні різноманітної інформації з державних реєстрів, зокрема отримання витягів та довідок з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, інформації зі Спадкового реєстру, Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підпримців, витягів з Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень тощо.Так, під час розгляду справ про спадкування, або при здійсненні заміни сторони на правонаступника у разі її смерті, суд обов’язково перевіряє наявність заведеної спадкової справи та замість того щоб самостійно одержати таку інформацію зі спадкового реєстру, вимушений надсилати запити до нотаріальної контори. При розгляді заяв про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача, суд спочатку має перевірити наявність у відповідача майна, що зареєстроване за ним на праві власності, та вимушений постановляти ухвалу про витребування доказів, яка повинна бути надіслана до відповідної Реєстраційної служби та сторонам у справі. Відповідач у такому разі одержує можливість безперешкодно здійснити відчуження майна та вжиття заходів забезпечення позову у такий спосіб втрачає будь-який сенс. При необхідності одержання інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, суд окрім постановлення відповідної ухвали про витребування (забезпечення) доказів, заповнює письмовий запит, які надсилаються до Реєстраційної служби. Отримання відповіді займає певний час, який, як показує практика, не буває меншим ніж місяць, при тому, що законодавцем встановлено граничний строк розгляду цивільної справи у 2 місяці.
Істотні проблеми в одержанні інформації виникають з огляду на існуючий загальний принцип диспозитивності цивільного судочинства. Без подання суду особами, які беруть участь у справі, заяви про витребування доказів суд взагалі позбавлений можливості одержати інформацію, необхідну для правильного вирішення спору.
Наприклад, при розгляді спору про поділ майна подружжя, або будь-якого іншого спору, що стосується нерухомого майна, суд самостійно не може перевірити наявність обтяжень щодо спірного майна, встановити власника майна, та в подальшому вирішити питання про залучення до участі у справі третіх осіб, права та інтереси яких можуть зачіпатися при ухваленні рішення. Відсутністю права суду самостійно витребовувати докази та доступу у суду до даних державних реєстрів користуються недобросовісні учасники справ, що призводить в подальшому до скасування судових рішень та порушення прав осіб, які не залучалися до участі у справі.
Як демонструє практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ переважна кількість скасувань судових рішень у цивільних справах з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відбувається саме з посиланням на те, що суд не дослідив, не перевірив певні обставини справи та супроводжуються процесуальною вказівкою на необхідність суду при новому розгляді справи перевірити ці обставини та фактично встановити об’єктивну істину у справі.
Така правова позиція касаційної інстанції певною мірою суперечить вищезгаданому принципу диспозитивності, адже суд позбавлений процесуальної можливості забезпечити встановлення об’єктивної істини по справі, оскільки не може з власної ініціативи вчиняти процесуальні дії щодо доказування обставин справи та чинний ЦПК саме на сторін покладає обов’язок довести перед судом обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.
На теперішній час у суду відсутній безпосередній доступ до державних реєстрів.
На законодавчому рівні детально врегульовано питання доступу суду тільки до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Відповідно до ст. 22-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 року № 1556/5 було затверджено Положення про порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
При цьому слід зазначити, що Київському районному суду м. Одеси у 2013 році після прийняття вищевказаного наказу Міністерства юстиції дійсно було надано доступ до Єдиного державного реєстру шляхом безоплатного підключення, проте такий доступ існував лише декілька місяців та на сьогодні судді не можуть самостійно одержати необхідну інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та вимушені надсилати запити до Реєстраційної служби.
Розроблена Міністерством юстиції постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку надання фізичним та юридичним особам інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно» передбачає можливість одержання інформації з Державного реєстру прав для осіб які не є власниками чи правоволодільцями нерухомого майна, однак за одержання такої інформації справляється плата у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України. Безумовно суд може одержати таку інформацію безоплатно шляхом направлення відповідної ухвали та запиту, однак для цього потрібен значний час та відповідна заява особи, яка бере участь у справі.
Дивування викликає і той факт, що нотаріуси та державні виконавці забезпечені доступом до реєстру речових прав на нерухоме майно, вони мають можливість безперешкодно одержувати та використовувати необхідну інформацію при посвідченні правочинів та вчиненні виконавчих дій відповідно, однак суди при здійсненні правосуддя вимушені звертатися з численними запитами до державних установ, марнуючи час та одержання відповідей.
Викладені обставини обумовлюють нагальну потребу забезпечення судів доступом до Єдиних державних реєстрів, оскільки це беззаперечно сприятиме становленню принципу процесуальної економії, забезпечить додержання процесуальних строків розгляду справ, значним чином підвищить якість ухвалених рішень, зменшить кількість їх скасувань, покращить стан правосуддя в цілому.
Голова Київського районного
суду м. Одеси С.А. Чванкін
Вик. В.С. Петренко