Позивач, який є публічною особою, звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Він зазначав, що поширена під час проведення першої сесії міської ради у присутності новообраних депутатів і великої кількості громадян міста та представників засобів масової інформації стосовно нього інформація не відповідає дійсності, є неправдивою, принижує його честь, гідність, ділову репутацію, тому підлягає спростуванню, а такими діями відповідача йому також завдана моральна шкода.

ВССУ з посиланням на положення ст. ст. 23, 277, 297, 299 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», роз’яснення, що містяться у пп. 16, 18, 19, 21, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» виходив із того, що поширена відповідачем під час проведення сесії міської ради інформація щодо позивача, який є публічною особою, а саме колишнім депутатом міської ради і кандидатом на посаду міського голови, та який повинен усвідомлювати, що межа допустимої критики у такому разі є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, містить суб’єктивну думку, переконання та критичну оцінку відповідачем певних фактів та не є конкретною, яку можна перевірити, є оціночними судженнями.

Отже, така інформація не може бути спростована, оскільки не містить фактичних даних.

При цьому помилковим є висновок районного суду про зобов’язання відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено положеннями ст. ст. 16, 277 ЦК України.

Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№ 6-373 св 17) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.