Головний зміст

85 mainВідповідну правову позицію висловили судді Верховного суду України під час розгляду справи № 6-1680цс16.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.
Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.
Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.
Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.
Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.
Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

   ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 28 вересня 2016 року                                м. Київ

Судова палата у цивільних справах

                        Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,
Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будсервіс» ЛТД до відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції, товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Еліт Сервіс», ОСОБА_1, треті особи : ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Конкурент», публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», приватний нотаріус Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, визнання недійсним акта про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Будсервіс» ЛТД (далі – ТОВ «Будсервіс» ЛТД) звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що при проведенні прилюдних торгів з реалізації належного позивачу нерухомого майна – нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, були порушені встановлені Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі – Тимчасове положення) правила та процедури їх проведення.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від                      19 листопада 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 19 лютого 2015 року, позов задоволено.

Визнано недійсним протокол від 4 лютого 2013 року проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмет іпотеки) – нежитлового приміщення (магазин, адміністративне приміщення), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво НОМЕР_1 про придбання ОСОБА­­_1 нерухомого майна з прилюдних торгів (нежитлове приміщення – магазин, адміністративне приміщення), що розташоване за адресою : АДРЕСА_1, видане 9 лютого 2013 року приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, на підставі акта проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), затвердженого начальником відділу державної виконавчої служби Нововолинського міського управління юстиції (далі – ВДВС Нововолинського МУЮ) ОСОБА_4 від                   5 лютого 2013 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності на нерухоме майно – нежитлове приміщення (магазин, адміністративне приміщення), що розташоване за адресою : АДРЕСА_1, зареєстровано приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_3, номер запису про право власності НОМЕР_2від 9 лютого 2013 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1, ВДВС Нововолинського МУЮ, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів у справі та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами встановлено, що рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 19 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, у солідарному порядку з ТОВ «Будсервіс» ЛТД, ТОВ «Будівельна фірма «Конкурент» та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 1 213 086 грн. 70 коп.

7 червня 2010 року постановою заступника начальника відділу ВДВС Нововолинського МУЮ відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого на підставі вказаного рішення суду.

16 червня 2010 року постановою заступника начальника ВДВС Нововолинського МУЮ зазначене виконавче провадження було приєднано до виконавчого провадження НОМЕР_3, яке знаходиться на виконанні у вказаному відділі.

14 липня 2010 року державним виконавцем складено акт опису та арешту спірного нерухомого майна.

19 серпня 2010 року постановою заступника начальника ВДВС Нововолинського МУЮ було призначено суб’єкта оціночної діяльності у зведеному виконавчому провадженні про стягнення з ТОВ «Будсервіс» ЛТД на користь юридичних осіб та держави 1 229 850 грн. 88 коп.

30 листопада 2012 року відділом ДВС Нововолинського МУЮ було укладено договір з Волинською філією ТОВ «ТД Еліт Сервіс» про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації спірного майна.

4 лютого 2013 року були проведені прилюдні торги з реалізації належного ТОВ «Будсервіс» ЛТД нерухомого майна – нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. Переможцем торгів став ОСОБА_1, який у повному обсязі вніс грошові кошти за придбане з прилюдних торгів майно, вартістю, що відповідала стартовій ціні лота, а саме : 1 075 125 грн.

9 лютого 2013 року приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на підставі акта проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна затвердженого начальником ВДВС Нововолинського МУЮ ОСОБА_4 від 5 лютого 2013 року, видано свідоцтво про придбання ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, а також проведено за ним державну реєстрацію права власності вказаного майна.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що при проведенні прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна були порушені встановлені Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням правила та процедури їх проведення, а також прилюдні торги відбулися за наявності лише одного покупця. Окрім того, прилюдні торги відбулися на підставі постанови державного виконавця про стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором, однак відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, яке за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса здійснено не було.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року, від                     13 квітня 2016 року та від 23 грудня 2015 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від             27 квітня 2016 року, від 27 квітня 2016 року, від 13 квітня 2016 року та від               30 березня 2016 року, суд виходив із того, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, а тому суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про іпотеку», зокрема статті 45 цього Закону, за якою можна провести прилюдні торги за наявності одного учасника.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, а саме, частини восьмої статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявником на підтвердження передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

З огляду на зазначене вище у справі, яка переглядається, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника,  придбавши майно за його початковою ціною.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували положення Закону України «Про іпотеку» й дійшли помилкового висновку про можливість реалізації предмета іпотеки на виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості без дотримання вимог цього Закону.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, наказом Державної виконавчої служби від 28 січня 2013 року № 7/2 ТзОВ «ТД Еліт Сервіс» виключено з переліку спеціалізованих організацій, з якими органами державної виконавчої служби можуть укладатися договори про реалізацію арештованого майна, за порушення вимог Генерального договору № 2 про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень від 6 січня 2012 року. Даний договір розірвано Державною виконавчою Службою України в односторонньому порядку.

Відтак, враховуючи порушення пункту 3.1. Тимчасового положення та відсутність повноважень у ТОВ «ТД Еліт Сервіс» на проведення спірних прилюдних торгів, які відбулися 4 лютого 2013 року, суди хоча і невірно застосували положення Закону України «Про іпотеку», однак дійшли обґрунтованого висновку про визнання прилюдних торгів недійснимитому судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

        Головуючий                                                                     Я.М. Романюк

              

        Судді:                                                                               В.І. Гуменюк

                                                                                       Н.П. Лященко

                                                                                       Л.І. Охрімчук

                                                                                      В.М. Сімоненко