Верховний Суд України в постанові від 22 червня 2017 року по справі № 6-3058цс16 висловив свою правову позицію щодо відчуження спільного майна подружжя без згоди одного з них.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і зокрема, коли зміст угоди суперечить ГК України, іншим актам цивільного законодавства.

Законодавством не встановлено недійсність угоди при відчуженні спільного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді суперечок про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними угод з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, при наявності згоди другого з подружжя, суди повинні виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Пунктом 6 статті 3 ГК України до основ цивільного законодавства віднесені, серед іншого, сумлінність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону можна зробити висновок, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому випадку, якщо суд встановить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, і третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, ​​зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди другого з подружжя.