Верховний Суд України в постанові від 11 липня 2017 року по справі № 21-2269а16 висловив свою правову позицію щодо порядку забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.

За змістом абзацу п'ятого цієї частини зазначеної статті Закону № 2011-XII в разі відсутності службового жилого приміщення для інших військовослужбовців (крім рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі) військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім'ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію.

Разом з тим у частині десятій статті 14 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовці і члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування.

Якщо такі особи одночасно мають право на отримання одних і тих же пільг, гарантій або компенсацій за кількома підставами, то їм надається за їх вибором пільги, гарантії чи компенсації тільки за однією підставою, за винятком випадків, передбачених законами.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України (абзац сьомий частини першої статті 12 Закону № 2011-XII).

Згідно п. 1 Порядку № 450, грошова компенсація виплачується особам офіцерського складу Збройних Сил в разі якщо вони не забезпечені житловими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення і перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них і членів їх сімей житло.

У той же час Порядком № 505 Кабінет Міністрів України врегулював механізм надання адресної допомоги всім відповідним (незалежно від наявності певного спеціального статусу, в тому числі і статусу військовослужбовця) особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України і районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (пункт 1 цього Порядку).

Грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і тим, хто переміщений з тимчасово окупованої території України і районів проведення антитерористичної операції, а також тим, хто стоїть на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення.

Розміри цієї грошової допомоги визначені в п. 3 вищевказаного Порядку.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що військовослужбовець, також будучи внутрішньо переміщеним особою, яка не має права отримувати одночасно Грошову компенсацію, передбачену Порядком № 450, і Адресну допомогу відповідно до Порядку № 550. Разом з тим, військовослужбовець може вибрати той вид зазначених компенсаційних виплат, який є для нього більш сприятливим.