Верховний Суд України в постанові від 9 серпня 2017 року по справі № 6-1264цс17 висловив свою правову позицію щодо порядку звільнення з роботи.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи.

Згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до ст. 492 КЗпП України про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства або уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Вважається, що власник належним чином виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду, роботу за відповідною професією чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників; чи дотримані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника; які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу.

Згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право залишитися на посаді надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті, які відповідають кваліфікації останнього.