Чинним законодавством передбачено розмежування судових витрат на витрати по сплаті судового збору та витрати, пов’язані з розглядом справи.

 

 

 

 

  

 

 

 

Витрати, пов’язані з розглядом справи включають в себе:

• витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду;
• витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
• витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;
• витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, та є самостійними питаннями для дискусій правників-практиків та науковців.

 

В рамках цієї статті ми поговоримо про сплату судового збору при зверненні до суду з позовними заявами та заявами про встановлення факту, що має юридичне значення, які розглядаються у порядку окремого провадження. Спираючись на положення чинного законодавства та надані до нього роз’яснення, ми визначимо, як саме розраховувати суми судового збору, що підлягають сплаті на користь державного бюджету, та у яких випадках сплата судового збору не вимагається.

 

На теперішній час, попередньо прогнозуючи судові витрати та визначаючись із розміром сум судового збору, платникам слід звернути увагу на те, що у редакції Закону України «Про судовий збір», що набрала чинності 1 січня 2017 року у положеннях статті 4 названого закону відбулись істотні зміни у порівнянні з минулою редакцією Закону.

 

Так, розраховуючи суму, що підлягає сплаті у якості судового збору більше не слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на початок календарного 2017 року, що визначено на рівні 3200,00 гривень на місяць. З 2017 року ставки судового збору було прив’язано до встановленого на початок календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб – наразі це 1600,00 гривень.

 

Проблемним залишається застосування ставок судового збору до позовів у яких об'єднано дві і більше позовних вимог, про що свідчать неодноразові роз’яснення щодо порядку застосування законодавства щодо сплати судового збору.

 

Зокрема Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17 жовтня 2014 року у постанові №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснив, що кожна з позовних вимог, що міститься у позовній заяві чи зустрічному позові є самостійним об'єктом справляння судового збору.

 

У випадку об'єднання позовних вимог відповідно до статті 126 ЦПК, а також у випадках подання позовної заяви одним чи кількома позивачами (співпозивачами) до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми (ціни) позову і сплачується кожним позивачем пропорційно до заявлених кожним із них вимог, в загальних межах встановлених Законом. Разом з тим сплата всієї суми судового збору одним із позивачів не є недоліком позову, та приймається судом як належне виконання приписів закону, вирішальним у цьому випадку є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до фонду Державного бюджету.

 

Тобто у випадку надходження позову із декількома вимогами майнового характеру, наприклад – про стягнення коштів, про визнання права власності на майно та інших, розмір судового збору обчислюється виходячи з загальної ціни позову, - суми грошового еквіваленту всіх вимог.

 

Наприклад, якщо громадяни А. і Б. звернулись до суду з позовом до територіальної громади про визнання права власності, по 1/2 за кожним, на умовні квартири №1 та №2, як такого, що набуто ними у порядку спадкування за законом, - вони разом мають сплатити судовий збір за ставками, визначеними для вимог майнового характеру із врахуванням граничних розмірів та виходячи із сукупної ринкової вартості спірних квартир. При цьому не буде помилкою сплата одним з позивачів усієї належної суми судового збору.

 

Натомість у випадку надходження до суду позовної заяви що містить декілька вимог немайнового характеру, наприклад, про розірвання шлюбу, про визнання договору дійсним, та інших, - кожна вимога обкладається судовим збором самостійно, а судовий збір сплачується у повному, передбаченому ст. 4 Закону України «Про судовий збір», розмірі за кожну вимогу.

 

Якщо вимогу немайнового характеру заявлено двома і більше позивачами, кожен із позивачів сплачує судовий збір у повному обсязі.

 

Наприклад: якщо громадяни А. і Б. звернулись до суду із вимогами до громадянина В. про усунення перешкод у користуванні умовною квартирою, то кожен із позивачів має сплатити судовий збір, визначений для вимог немайнового характеру у повному обсязі, тобто по 0,4 розміру від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на поточний календарний рік.

 

Щодо вимог заявників про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які розглядаються в рамках окремого провадження, то судовий збір сплачується кожним заявником самостійно у повному обсязі, оскільки факт, про встановлення якого заявники просять суд має самостійне юридичне значення для кожного з заявників.

 

Разом з тим слід зазначити, що чинне законодавство передбачає пільги щодо сплати судового збору для певних категорій осіб та у певних категоріях справ. З переліком осіб та випадків у яких особи мають право на пільги по сплаті судового збору можна ознайомитись переглянувши статтю 5 Закону України «Про судовий збір». Разом з тим такий перелік не є вичерпним та може бути розширений шляхом включення відповідних положень до інших законодавчих актів.

 

У випадку, коли позовну заяву подано декількома позивачами, та хоча б один з них має пільги по сплаті судового збору, такий позивач звільняється від сплати судового збору, а загальна сума судового збору пропорційно зменшується.

 

Наприклад: позивачі А. і Б. звернулись до суду з позовом до громадянина В. про визнання договору дійсним та визнання права спільної часткової, по 1/2 частині за кожним, власності на нерухоме майно – квартиру. Ціна позову складає 200 000,00 гривень. При цьому позивач Б. звільнений від сплати судового збору на підставі положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Разом з тим повна сума судового збору за наведеним позовом у 2017 календарному році становитиме 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (640,00 гривень) - з кожного з позивачів за вимогою немайнового характеру, та 1% від ціни позову за вимогою про визнання права власності на нерухоме майно - 2000,00 гривень (по 1000,00 гривень з кожного з позивачів). Оскільки громадянин Б. звільнений від сплати судового збору, судовий збір має сплатити тільки позивач А. у пропорційному до заявлених ним вимог розмірі, - 640,00 гривень за вимогою немайнового характеру та 1000,00 гривень за вимогою про визнання права власності на нерухоме майно (1/2 частину квартири).

 

Однак справедливим буде зазначити, що передбачені Законом України «Про судовий збір» пільги щодо сплати судового збору стосуються лише справи та її руху, тому сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову, видачу додаткових копій процесуальних документів, копій запису технічної фіксації процесу та вчинення інших дій, які відповідно до закону сплачуються судовим збором і не стосуються безпосереднього руху справи, здійснюється на загальних підставах за визначеними ставками незалежно від того, чи звільнені позивачі від сплати судового збору за пред'явлення певних позовів чи ні. Це не стосується деяких категорій осіб незалежно від виду позову, оскільки Законом вони взагалі звільнені від сплати судового збору (наприклад інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи, інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів; та інші, прямо передбачені Законом).

 

При цьому слід зазначити і про те, що суддя, отримавши матеріали позовної заяви, та вирішуючи питання про відповідність поданого позову положенням статті 119 ЦПК України, виходить з наявних серед матеріалів позову документів, та не може з власної ініціативи звільнити позивача від сплати судового збору.

 

Підставою для звільнення позивача, що має право на передбачені Законом пільги є його заява або клопотання, що викладені у позові або заяві окремого провадження, чи окремим документом, та обґрунтовані належними доказами на підтвердження існування відповідних обставин. При цьому самого посилання на докази зі сторони заявника, із зазначенням про їх надання у наступному, у цьому випадку, на відміну від вирішення питання про відкриття провадження у справі, недостатньо, оскільки у такому випадку рішення судді про звільнення особи від сплати судового збору не може бути належним чином обґрунтованим та ґрунтуватиметься на припущеннях.   

 

Окремої уваги заслуговує і питання правильного формулювання позовних вимог, що заявляються позивачем або його представником. Так, вирішуючи питання про відкриття провадження та дотримуючись засад безсторонності та диспозитивності судочинства суддя позбавлений можливості вказати позивачам на недоліки формулювання заявлених ними вимог, та зокрема вимог, які за своїм змістом є передчасними, чи дублюючими, та фактично тягнуть лише нераціональні витрати коштів позивача на сплату судового збору, будучи від початку такими, у заявленні яких не було потреби для вирішення конкретного спору.

 

Зі збільшенням розміру судових ставок це питання постає дедалі гостріше, оскільки нерозуміння позивачем обраного ним способу захисту порушеного права, надання особою, яка надає правову допомогу такому позивачу неякісних послуг, призводять до несення позивачами додаткових, непотрібних видатків по сплаті судового збору, зневіру у системі правосуддя, та підрив авторитету судової влади як такої.

 

Наприклад: позивач А., переслідуючи мету встановлення його біологічного батьківства щодо малолітнього Б., звернувся до суду з позовом до громадянина В., який вказаний батьком малолітньої особи у відповідному актовому записі, та при цьому заявив дві вимоги, по-перше, – про визнання батьківства щодо малолітнього Б., та по-друге, - про зобов’язання органі РАЦС щодо внесення змін до актового запису про народження у частині відомостей про батька дитини, малолітнього Б. При цьому судовий збір у 2017 році складає 1280,00 гривень – по 640,00 гривень за кожну з двох вимог немайнового характеру. Разом з тим саме рішення суду у випадку задоволення вимог про визнання батьківства позивача А. щодо малолітнього Б. є належною підставою для внесення органами РАЦС змін до актового запису про народження громадянина Б., без зазначення про таке безпосередньо у тексті рішення. Натомість вимоги про зобов’язання органів РАЦС внести зміни до актового запису, що заявляється одночасно з вимогами про визнання батьківства взагалі задоволені бути не можуть виходячи з наступного:

• по-перше – вони є передчасними, оскільки спір з такого приводу може виникнути лише у наступному, після ухвалення судом рішення про визнання батьківства позивача та відмови органів РАСЦ у здійсненні його державної реєстрації,
• по-друге, і відповідачем за такими вимогами має бути орган РАЦС, який відмовив позивачу у здійсненні відповідної реєстрації.

 

При цьому останній спір взагалі має ознаки публічно правового та у випадку пред’явлення вимог до органу РАЦС має розглядатися в порядку адміністравтиного судочинства.

 

Таким чином, заявлення позивачем другої вимоги, про зобов’язання органу РАЦС на внесення змір до актового запису про народження малолітнього Б. від свого початку не мало жодного сенсу чи перспективи та покликало лише додаткові видатки зі сторони позивача – витрати по сплаті судового збору в сумі 640,00 гривень.

 

Нажаль такі, та аналогічні до них випадки непоодинокі. Єдиною порадою, яка допоможе позивачам у такому випадку є рекомендації з ретельної підготовки до звернення до суду та дотримання послідовності у захисті своїх порушених чи не визнаних прав та охоронюваних законом інтересів, що у підсумку не лише допоможе заощадити їх власні кошти, а й істотним чином полегшить здійснення правосуддя та покращить якість розгляду справ судами в цілому.