Верховний Суд України в постанові від 6 вересня 2017 року по справі №6-2193цс16 висловив свою правову позицію щодо трудового договору, який укладається на певний термін.

Відповідно до частини другої статті 23 КЗпП України трудовий договір на визначений строк укладається лише у тому випадку, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи, умов її виконання або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним в частині визначення терміну.

Поняття «характер роботи» в даному випадку означає, що робота за своїм характером не виконується постійно (сезонна, а також виконується протягом певного терміну і т.д.).

Формулювання «умови виконуваної роботи» означає, що хоча робота може бути визначена як постійна, але в зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін.

Обов'язок підтвердження обставин, які унеможливлюють укладення трудового договору на невизначений термін, покладається на роботодавця.

У разі недоведеності роботодавцем таких обставин слід вважати, що трудовий договір укладено на невизначений термін.

Відповідно до частини другої статті 391 КЗпП України, трудові договори, які було переукладено один або кілька разів (за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП) вважаються укладеними на невизначений термін.