Верховний Суд України в постанові від 6 вересня 2017 року по справі №6-1539цс17 висловив свою правову позицію щодо підстав припинення договору поруки.
Відповідно до частини першої статті 553, частини першої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поручительства є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, і кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, в разі зміни зобов'язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі:
- підвищення розміру відсотків;
- відстрочки виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами;
- встановлення (збільшення розміру) неустойки;
- встановлення нових умов про порядок зміни процентної ставки в сторону збільшення тощо.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умовах основного договору.
Отже, на зміну умов основного договору, в результаті якого обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не потрібно і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.