Верховний Суд України в постанові від 13 вересня 2017 року по справі №6-1414цс17 висловив свою правову позицію щодо угод з нерухомістю, які зачіпають права дітей.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів щодо житлових приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України піклуватися про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків.

З метою забезпечення декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, встановлюючи заборону для батьків малолітньої дитини здійснювати певні операції щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої і п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини і надає відповідний дозвіл, якщо в результаті здійснення угоди буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України угода, яка укладена батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнана судом недійсною.

При таких обставинах, здійснення батьками неповнолітньої дитини певної угоди при відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує встановлену статтею 177 СК України заборону.

Угода, укладена батьками (усиновлювачами) щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, при відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнана судом недійсною (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та / або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права і інтереси дитини на житлове приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваної угоди не є безумовною підставою для визнання її недійсною.