Верховний Суд України в постанові від 18 жовтня 2017 року по справі №6-1964цс16 висловив свою правову позицію щодо відмінностей між підвищеною відсотковою ставкою і неустойкою за кредитним договором.
Згідно з частинами першою та другою до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої ж якості, які були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зі змісту наведених норм випливає висновок, що зобов'язання за кредитним договором передбачають єдиний обов'язок боржника повернути кредит в повному розмірі та сплатити відсотки за користування кредитом.
При цьому одним з істотних умов укладення кредитного договору, які повинні бути узгоджені в договорі, є сплата відсотків на грошову суму, отриману в кредит.
Згідно з частиною третьою статті 213 ЦК при тлумаченні змісту правочину враховуються однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
За визначенням статті 549 ЦК України неустойка (штраф, пеня) як вид забезпечення зобов'язання є грошовою сумою або іншим майном, які боржник зобов'язаний передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Виконання зобов'язання може бути забезпечене неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням, завдатком. При цьому договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов'язання.
За допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень достовірності виконання. Неустойка стягується за фактом невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, трансформуючись таким чином у міру цивільно-правової відповідальності.
Як встановили суди, передбачене кредитним договором підвищення відсоткової ставки відбувається внаслідок порушення зобов'язань, зокрема користування кредитом понад встановлений термін. Тобто збільшення відсоткової ставки сторони зв'язали з певною подією - неповерненням кредитних коштів у встановлений у договорі термін.
Таке підвищення відсоткової ставки є саме реакцією на порушення зобов'язань за договором і не може вважатися збільшенням кредитного ризику, оскільки підвищення кредитного ризику - це ймовірна можливість виникнення ускладнень при виконанні договору, а в даному випадку мова йде про збільшення відсотків внаслідок порушення договору.
Оскільки сторони не визначили вказані відсотки як відсотки від суми невиконаного, неналежно виконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, то правова природа таких процентів не може бути витлумачена як неустойка (штраф, пеня).
Разом з тим законодавством не заборонено встановлювати інші види забезпечення виконання зобов'язань, підстави сплати, правова форма і розмір яких визначаються договором або законом, а тому встановлення в договорі підвищених відсотків за користування кредитом понад визначений у договорі термін є забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором, яке передбачено домовленістю сторін і не суперечить законодавству.
Отже, з аналізу викладеного можна зробити висновок, що підвищені відсотки, що сплачуються позичальником за договором за користування кредитними коштами понад встановлений у договорі термін за своєю правовою природою є забезпеченням виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором та відрізняються від неустойки.