У рішенні ЄСПЛ по справі «М.С. проти України »(CASE OF M.S. v. UKRAINE) було визнано порушення державою норм Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У вересні 2011 року дружина заявника разом з їх малолітньою дочкою переїхала до свого дядька, не повідомивши заявника про місцезнаходження дитини.
У зв'язку з цим заявник звернувся до Зарічного РВ УМВС України в Сумській області з заявою про встановлення місцезнаходження його доньки.
1 грудня 2011 року заявник знайшов її в дитячому садку в селі, де проживала його дружина, і одразу перевіз дитини в свою квартиру.
На наступний день було проведено судово-медичне обстеження доньки заявника, в результаті якого на її тілі були зафіксовані легкі тілесні ушкодження.
Незважаючи на численні заяви чоловіка в міліцію за фактами викрадення і нанесення дитині тілесних ушкоджень в порушенні кримінальної справи було відмовлено.
У березні 2012 року мати заявника знову звернулася в правоохоронні органи з заявами про порушення кримінальної справи в зв'язку з вчиненням колишньою дружиною заявника та його дядьком розпусних дій відносно доньки заявника.
Однак, незважаючи на неодноразові вказівки прокуратури дослідча перевірка цих заяв проводилася поверхово і кожен раз міліція закривала провадження по справі в зв'язку з відсутністю складу злочину.
З набранням чинності нового Кримінального процесуального кодексу України з 2012 року заявник, як представник своєї доньки, знову звернувся до органів міліції із заявою про скоєння зазначених розпусних дій відносно його дочки.
У зв'язку з цим було розпочато досудове розслідування. За результатами судово-психіатричної експертизи доньки заявника було встановлено, що дитина не схильна до фантазування.
В рамках цього провадження їй було присвоєно статус потерпілої і вона була допитана. Під час допиту дитина пояснила, що в її присутності мати і дядько ходили роздягненими і здійснювали дії сексуального характеру, а також, що дядько залучав до подібних дій і її саму.
Незважаючи на свідчення дитини провадження по справі тричі закривалося Сумським райвідділом міліції, але прокуратура в порядку нагляду скасовувала відповідні постанови і повертала справу для проведення додаткового розслідування.
Станом на 2016 рік досудове розслідування у справі ще тривало.
Крім того, в червні 2012 року Зарічний районний суд м. Суми ухвалив рішення, яким, зокрема, визначив місце проживання дитини з матір'ю. Заявник оскаржив це рішення в апеляційному та касаційному порядку, проте воно було залишено без змін.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився, не посилаючись на конкретне положення Конвенції про захист прав людини і основних свобод, що державні органи не провели ефективного розслідування скоєння розпусних дій відносно його малолітньої дочки.
Також заявник вказав, що національні суди визначили місце проживання його дитини неправильно. Європейський суд вирішив розглядати скарги заявника за статтею 8 Конвенції.
Розглянувши скарги заявника, Європейський суд зазначив, що протягом семи місяців державні органи розглядали скаргу заявника тільки в рамках дослідчої перевірки, що не відповідає принципу ефективного засобу правового захисту.
Провадження було розпочато тільки через два роки після скоєння злочину щодо доньки заявника.
Така затримка звела нанівець ефективність подальшого розслідування. Крім того, в ході розслідування дитина повторила свої свідчення, які вона надала ще в квітні 2012 року, тобто приблизно через півтора роки після подій.
Європейський суд звернув увагу, що відповідно до Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства допит дитини у справах такого типу повинен проводитися без необґрунтованої затримки.
Також Європейський суд вказав, що, незважаючи на неодноразові вказівки слідчому негайно прискорити розслідування, воно триває вже більше трьох років.
З огляду на значні недоліки та неналежне розслідування справи Європейський суд прийшов до висновку, що влада не виконала свого обов'язку провести ефективне розслідування у цій справі і забезпечити належний захист приватного життя дитини заявника, і констатував порушення статті 8 Конвенції.
Також Європейський суд розглянув скаргу заявника про неналежне визначення національними судами місця проживання його доньки і, з огляду на тілесні ушкодження, зафіксовані на тілі дитини в грудні 2011 року, зазначив, що твердження заявника про наявність ризику фізичного насильства у відношенні його дитини не були безпідставними.
У зв'язку з цим національні суди повинні були дуже ретельно розглянути і врахувати конкретні обставини цієї справи з метою найкращого забезпечення інтересів дитини при вирішенні питання про порушення особистої недоторканності і безпеки в разі проживання з матір'ю.
Європейський суд прийшов до висновку, що підстави, на які посилалися національні суди при визначенні місця проживання доньки заявника, не можна вважати «належними і достатніми» і констатував порушення статті 8 Конвенції.
Таким чином, протягом трьох місяців держава повинна виплатити заявникові 7000 євро як компенсацію моральної шкоди та 27 євро компенсації судових та інших витрат.