21 грудня 2017 року було Європейським судом з прав людини винесено рішення по справі «Фельдман і Банк« Слов'янський »проти України» (заява № 42758/05).

Справа стосувалася ліквідації Акціонерного комерційного банку «Слов'янський». Заявниками у справі є банк і його засновник - мажоритарний акціонер Борис Фельдман. У 2000 році влада України порушила кримінальну справу за ухилення від сплати податків і зловживання службовим становищем правлінням банку, а Фельдман був заарештований в рамках цих розглядів.

Була розпочата адміністративна процедура, яка була покладена на Національний банк України. В якості попереднього заходу НБУ припинив дію ліцензії Банку «Слов'янський» і ввів процедуру тимчасової адміністрації до 2001 року. Потім постановою НБУ була відкликана ліцензія і припинені повноваження статутних органів банку, була створена ліквідаційна комісія, що складалась в основному з працівників НБУ, що в кінцевому підсумку призвело до повної ліквідації банку в 2012 році.

Тим часом Фельдман безрезультатно спробував оскаржити рішення НБУ про відкликання ліцензії. В квітні 2005 року Верховний суд України відхилив його заяву, посилаючись на те, що заявник, будучи акціонером, не має повноважень на ініціювання судового розгляду від імені банку, а сам позов підпадає під юрисдикцію господарських судів.

Посилаючись на положення § 1 ст. 6 (доступ до суду) Європейської конвенції про захист прав людини і ст. 1 Протоколу № 1 (захист майна) до Конвенції, заявники скаржилися на рішення про ліквідацію банку-заявника, стверджуючи, що воно було незаконним і не могло бути оскаржене в судовому порядку.

Розглянувши скаргу, ЄСПЛ дійшов висновку, що було порушення статті 6 § 1 - щодо Банку «Слов'янський», порушення ст.1 Протоколу № 1 - про втручання в діяльність Банку «Слов'янський» з боку НБУ, в той же час вимога Банку «Слов'янський»щодо справедливої сатисфакції була відхилена.

ЄСПЛ вказав, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне користування майном має бути законним, а будь-яке позбавлення майна відповідно до Конвенції може бути здійснено лише на підставах, передбачених законом. Право ЄСПЛ перевіряти відповідність норми національного законодавства обмежена, і сам ЄСПЛ безпосередньо не має на меті підміняти національну владу в проведенні такої оцінки, що особливо актуально в цій справі, що стосується рішення, спрямованого, на думку НБУ, на забезпечення стабільності банківської системи - області, в якій Договірні держави користуються великою свободою розсуду. Однак Суд, не маючи повноважень переглядати норму національного законодавства, зобов'язаний встановити, чи відповідало втручання вимогам статті 1 Протоколу № 1 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що оскільки адміністративна процедура була повністю покладена на НБУ, не було створено адекватних гарантій для незалежного і неупередженого процесу прийняття рішень. В ході даної процедури, що призвела до рішення НБУ від 11 січня 2001 року, не було допущено ефективної участі керівництва банку, з тим щоб вони могли представити свою позицію щодо ситуації.

Суд також встановив, що не було ефективних ретроспективних засобів правового захисту, які могли б бути використані банком-заявником щодо рішення НБУ. Зокрема, банк-заявник не мав доступу до суду для оскарження вжитих НБУ заходів: розгляд в цивільних судах, ініційований Борисом Фельдманом, в кінцевому підсумку не привів до розгляду в судовому порядку оспорюваних заходів, а Верховний суд України припинив розгляд, відхилив позов як неприйнятний, встановивши, що Борис Фельдман не мав права подавати позов від імені банку, а сама вимога підпадає під юрисдикцію господарських, а не цивільних судів. ЄСПЛ прийняв до уваги також і те, що господарські суди відповідно до національного законодавства уповноважені розглядати господарські суперечки між юридичними особами та фізичними особами лише в тому випадку, якщо вони діють як приватні підприємці, що не є випадком першого заявника. Виходячи з цього Суд відхилив заперечення Уряду щодо вимоги вичерпання національних засобів правового захисту, оскільки банк-заявник не мав доступу до суду в суперечці щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Нагадаємо, це не перше рішення ЄСПЛ за заявами Б. Фельдмана. Європейський суд з прав людини за заявами 76556/01 та 38779/04 визнав українську владу винними в проведенні судового процесу проти колишнього глави Банку «Слов'янський» з порушенням гарантій, передбачених ст. 5 Конвенції і призначив суму компенсації моральної шкоди в розмірі 8 тисяч євро. За заявою 42921/09 ЄСПЛ визнав також порушення Україною статті 8 Конвенції у зв'язку з відмовою в наданні дозволу на побачення з родичами та в зв'язку з відмовою в наданні заявнику дозволу на відвідування похорону його батька.