Верховний Суд в постанові від 23 січня 2018 року по справі №202/10128/14-ц прийняв рішення про повернення грошей клієнту банку після шахрайського списання коштів з його рахунку.
Згідно постанови суду, дівчина вирішила відкрити картковий рахунок в одному з банків України. Це знадобилося їй для отримання грошей від соціальної служби в зв'язку з народженням дитини. Разом з дебетової карткою, дівчині в навантаження видали кредитну.
Через півроку, а саме о 3:30 ночі, дівчина отримала 2 смс-повідомлення про списання 10 тисяч гривень з її карткового рахунку та 4 тисячі гривень з її кредитки. Крім того, в якості комісії було списано 160 грн.
Проблема в тому, що ніяких дій або розпоряджень про списання зі своїх рахунків таких грошей дівчина не здійснювала. Тому вона відразу ж звернулася на гарячу лінію банку з вимогою заблокувати картки і повідомленням про шахрайство.
В цей же день дівчина письмово зажадала у банку повернути списані з її рахунків гроші і провести службове розслідування за даним фактом. Але банк відмовив, зазначивши несумлінне виконання клієнтом умов зберігання і користування персональною інформацією.
Усі твердження дівчини про належне використання карток, про не розкриття кому-небудь відомостей про пін-код і про те, що карти фізично досі перебувають у неї, не змінили позиції фінансової установи. При цьому банк посилався на свої внутрішні Умови і правила надання банківських послуг.
Незадоволений клієнт звернувся до суду з вимогою стягнути з банку безпідставно списані з її рахунків 14 160 гривень і відшкодувати 7 тисяч гривень в якості моральної шкоди. Але апеляційну інстанцію дівчина програла. Суд послався на фішингові схеми шахраїв.
Суд аргументував своє рішення тим, що існує вірусне програмне забезпечення, яке перенаправляє запит клієнта в мережі Інтернет з реального сайту інтернет-банкінгу на підроблений. В результаті шахраї дізнаються логін і пароль клієнта банку, після чого можуть викрасти гроші з його рахунку.
При цьому, згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, банк не несе відповідальність за несанкціонований доступ до пін-коду клієнта під час його реєстрації в інтернет-банкінгу, якщо у користувача відсутня ліцензійне програмне забезпечення, антивірусні і антифішингові програми, які забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації клієнта на персональному комп'ютері.
Оскільки позивачка не заперечувала того, що розпоряджалася грошима за допомогою інтернет-банкінгу, суд апеляційної інстанції не знайшов правових підстав для покладання на банк відповідальності. Крім того, позивачка не надала жодного доказу, що саме з вини відповідача гроші були перераховані з її рахунку.
Однак Верховний Суд в ухвалі від 23 січня 2018 року став на сторону клієнта банку і частково задовольнив позовні вимоги.
Суд послався на ст. 1073 ЦК України: в разі безпідставного списання банком коштів з рахунку клієнта, банк негайно після виявлення порушення зобов'язаний зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, заплатити відсотки і компенсувати завдані збитки.
Крім того, Суд згадав Положення Нацбанку про порядок емісії спеціальних платіжних засобів №223 від 30 квітня 2010 року. У ньому зазначено, що емітент (той, хто випустив карту) негайно відшкодовує платнику суму несанкціонованої платіжної операції і при необхідності відновлює залишок грошей на рахунку, який був там до здійснення операції. Для цього користувач повинен негайно повідомити банк про платіжні операції, які ним не здійснювалися.
На даний момент Положення Нацбанку №223 втратила чинність, але замість нього діє постанова НБУ №705 від 5 листопада 2014 року. У пунктах 7-9 розділу 6 (Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій) нового Положення міститися норми, аналогічні тим, на які посилався Верховний Суд.
Також Суд вказав: з огляду на відсутність доказів того, що позивач своїми діями сприяла втраті пін-коду, правильним є висновок про несанкціоноване списання грошей з рахунку клієнта. У зв'язку з цим гроші підлягають поверненню.
При цьому суд апеляційної інстанції помилково вирішив, що в списанні коштів присутня вина позивача.
Висновки апеляційного суду про вірус і відсутность антифішингових програм на комп'ютері позивача є помилковими, оскільки засновані на припущеннях, а не на наявних в матеріалах справи доказах. Відсилання суду апеляційної інстанції до Умов та правил надання банківських послуг є безпідставними, оскільки ці Умови відсутні в матеріалах справи.
Таким чином, Верховний Суд постановив стягнути з банку 14 тисяч гривень списаних коштів. Однак у стягненні з банку моральної шкоди Суд відмовив, оскільки договором між сторонами не передбачена можливість компенсації такої шкоди.