Своїм рішенням від 1 лютого 2018 року Верховний Суд в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовив заявниці в задоволення касаційної скарги.

Про це повідомляє видання «Я і Закон».

Справа стосувалася встановлення в порядку окремого провадження національності заявниці: її батько до шлюбу з матір'ю носив німецьке прізвище, а у свідоцтві про народження в графі «національність» було зазначено «німець», однак, щоб уникнути переслідувань з боку радянської влади, батьки заявниці приховав приналежність батька до німецької національності шляхом присвоєння подружжю загального прізвища матері. Заявниця в графі національність отримала запис «росіянка», що перешкоджало їй збереженню етнічного походження свого роду і виїзду за межі країни.

Не отримавши судового захисту в судах першої та апеляційної інстанції заявниця змушена була подати касаційну скаргу, проте і її Верховний Суд залишив без задоволення. Мотивував свою постанову суд вищої інстанції наступним.

Згідно зі статтею 234 ЦПК України в редакції 2004 року, чинний на момент прийняття оскаржуваних судових рішень, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи на підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Хоча зазначений у частині першій статті 256 ЦПК України в редакції 2004 року, чинний на момент прийняття оскаржуваних судових рішень, перелік справ окремого провадження не є вичерпним, однак за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки.

У теперішній же час чинне законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, в свідоцтво про народження, в свідоцтво про шлюб або в інші документи відомостей про національність. Однак, згідно зі статтею 11 Закону України "Про національні меншин в Україні» громадяни України мають право вільно обирати і відновлювати національність. Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення провадження у справі, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому, заявницею не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до німецької національності в органи реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису про його національність, а в разі відмови такого суб'єкта - оскаржити його в судовому порядку.