Вироком Суду особу засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до позбавлення волі строком на 1 рік. Так, особу визнано винним у тому, що він за попередньою змовою із іншими особами вчинив шахрайські дії.
Особа з метою незаконного збагачення, зловживаючи службовим становищем, користуючись введенням в оману щодо дійсного стану справ, надав вказівку підлеглим поставити вимогу про передачу особою 2500 грн за непроведення службового розслідування, непритягнення до дисциплінарної відповідальності за фактом нібито пошкодження службового автомобіля, втрати з нього акумулятора та невнесення запису до техпаспорта автомобіля щодо заміни акумулятора та погодження цього в органах Військової інспекції безпеки дорожнього руху. Особа сплатив кошти, отримувача яких одразу ж було затримано на місці.
Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Засуджений подав касаційну скаргу, в якій просив про скасування постановлених у справі судових рішень та закриття кримінального провадження щодо нього у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та недоведеністю його вини.
ККС ВС вказав, що обвинувальний вирок щодо особи обґрунтовано належними, допустимими та достовірними доказами, а доводи засудженого щодо недоведеності його вини є безпідставними
Проте ККС ВС дійшов висновку, що судові інстанції надали неправильну юридичну оцінку діям особи.
ВС роз’яснив, що шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.
Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства.
Згідно з ч. 2 ст. 15 КК замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
А відповідно до встановлених судами обставин, засуджений виконав усі дії, які вважав необхідними для заволодіння грошима, проте злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі особи, оскільки отримувача коштів, який мав передати їх засудженому, було затримано на місці, що позбавило можливості, засудженого розпорядитися грошима.
Враховуючи наведене, ВС дійшов висновку, що дії особи не утворюють закінченого шахрайства, а мають розцінюватись як закінчений замах на шахрайство, оскільки він не мав реальної можливості розпорядитися грошима на свій розсуд (постанова від 27.02.2018 у справі № 541/440/15-к).
Джерело: «Українське право»