18 квітня 2018 року об’єднана палата Касаційного цивільного суду розглянула справу за позовом ПрАТ «ФФ «Дарниця»  до фізичної особи про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, укладеного 14 лютого 1997 року.

Нагадаємо, що до об’єднаної палати подаються справи якщо суд, який розглядав справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати.

До складу об’єднаної палати входять по два судді, що обираються зборами суддів, зі складу кожної із судових палат Касаційного цивільного суду та голова Касаційного цивільного суду (ч. 4 ст. 33 ЦПК України).

У вказаній справі рішенням районного суду позов задоволено, а рішенням апеляційного суду рішення місцевого суду скасоване та ухвалене нове рішення про відмову в задоволенні позову, яке мотивовано тим, що на виконання умов укладеного договору купівлі-продажу фізична особа сплатила повну вартість квартири, а згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири відповідач зобов’язаний сплатити вартість квартири протягом 15 років, проте договір не містить посилань на його обов’язок оплати вартості квартири відповідно до курсу іноземної валюти на день платежу.

Колегія суддів, передаючи праву на розгляд ОП КЦС, зазначила про необхідність відійти від висновку колегії суддів з іншої судової палати, оскільки вважала, що порядку визначення оплати вартості квартири умови договору купівлі-продажу не містять, а тому, з’ясовуючи сутність порядку розрахунку між сторонами, необхідно виходити з передбаченого у таких випадках порядку розрахунку, визначених законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки сторони визначили еквівалент національної грошової одиниці в іноземній валюті як умовну одиницю, маючи на увазі долар США, то з відповідача належить стягнути суму заборгованості у гривнях, визначену за офіційним курсом до долара США на день платежу.

ОП КЦС не погодилася з таким висновком і залишила рішення апеляційного суду без змін, зазначивши таке.

У частинах 3 і 4 ст. 213 ЦК України визначаються загальні підходи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Аналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що буквальне тлумачення не дає змоги визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Те ж стосується й аналізу текстуального контексту договору купівлі-продажу.

Оскільки ці механізми на дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, то потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem – слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

З’ясувавши сутність порядку проведення розрахунку за договором купівлі-продажу, ОП КЦС зробила висновок, що пункти договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом НБУ саме на день укладання договору купівлі-продажу.