При розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що один із них здійснив його відчуження та використав майно на свій розсуд проти волі іншого з подружжя, без згоди, не в інтересах сім’ї та не на її потреби, тому таке майно або його вартість враховується при поділі майна подружжя.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному сумісному майні подружжя, виходив із того, що вибуття у жовтні 2013 року із спільної сумісної власності подружжя транспортного засобу у власність батька відповідача відбулось поза волею позивачки, а кошти використані не в інтересах сім’ї.

Зокрема, у грудні 2013 року іншим преюдиційним судовим рішенням про розірвання шлюбу між сторонами у справі було встановлено, що вони на час розірвання шлюбу тривалий час вже не підтримували шлюбних відносин, не вели спільного господарства і не мали спільного сімейного бюджету.

До того ж у позовній заяві про розлучення позивач (особа, яка у подальшому відчужила майно) вказував, що шлюбні відносини та ведення спільного господарства з дружиною припинено з січня 2013 року, і вона переїхала проживати в інше місце. Тому не були підтверджені обставини, що покупець автомобіля кошти за його купівлю передав обом з подружжя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 березня 2018 року погодився з таким рішенням суду першої інстанції, застосувавши відповідні норми Сімейного кодексу України, принцип верховенства права, і скасував рішення апеляційного суду, який не врахував наведеного вище і виходив по суті із припущень, переоцінивши докази, подані та правильно досліджені районним судом, не вказавши, які порушення норм процесуального права при цьому порушив районний суд.