Вироком суду особу визнано винним і засуджено за ст. 128 КК України за те, що він, діючи із злочинною необережністю у виді злочинної недбалості, вступив в боротьбу з потерпілим, в ході якої заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції.

Касаційні скарги подали і прокурор, і засуджений. Прокурор вважав, що призначене особі покарання не відповідає тяжкості вчинення кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість. А засуджений посилався на однобічність та неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

ВС у задоволенні скарги прокурора відмовив, а скаргу засудженого задовольнив, скасувавши рішення судів з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що за формулюванням обвинувачення особа вступив у боротьбу з потерплим, в ході якої заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я. Проте суд не зазначив які конкретні дії особи призвели до настання цих ушкоджень. Тобто, суд першої інстанції ухвалив рішення про винуватість особи за відсутності конкретного обвинувачення. 

Доведеність винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому злочину суд обґрунтував показаннями потерпілого, свідків, експерта, даними протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого та висновку судово-медичної експертизи.

Частина свідків давала показання, що потерпілий отримав тілесні ушкодження, оскільки сам підвернув ногу та впав. Але апеляційний суд дійшов висновку, що всі вони, даючи показання у справі, можуть дещо викривляти фактичні обставини кримінального провадження, оскільки працюють із засудженим та знаходяться з ним у дружніх стосунках. 

При цьому допитаний в судовому засіданні експерт пояснив, що отримане потерпілим ушкодження могло виникнути як від дії тупого предмету, так і від підвертання ноги. 

А засуджений під час розгляду провадження у судах першої та апеляційної інстанцій наполягав на тому, що тілесні ушкодження потерпілий отримав внаслідок того, що під час боротьби підвернув ногу та впав, а також заявляв клопотання про проведення слідчого експерименту за його участі та призначення відповідної додаткової судово-медичної експертизи.

ВС зауважив, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що деталі обвинувачення у кримінальному процесі мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).

А відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (постанова від 12.06.2018 у справі № 712/13361/15).

Джерело: Українське право