Особа обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, оскільки, будучи працездатним та неодноразово попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 164 КК України, ухилявся від сплати аліментів.
Відповідно до обвинувачення особа, маючи доходи від неофіційного заробітку, ухилявся від сплати коштів на утримання дітей, у розмірі встановленому рішенням суду, іншої матеріальної допомоги не надавав, навмисно не працевлаштовувався, на облік у центрі зайнятості населення не став, що призвело до утворення заборгованості станом на квітень 2016 року на загальну суму 36 161,24 грн.
Вироком суду особу було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, і виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений періодично надавав іншу матеріальну допомогу на утримання дітей, при цьому останній показав, що злісно не ухиляється від сплати аліментів, оскільки не мав об'єктивної можливості працевлаштуватись, що і є єдиною підставою, внаслідок якої він не сплачував аліменти у повному обсязі в інкримінований період. А надані прокурором докази в обґрунтування пред'явленого обвинувачення в їх сукупності свідчать про їх недостатність та у взаємозв'язку не дають підстав для визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.164 КК України.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що ухилення від сплати аліментів на утримання дітей з боку обвинуваченого певною мірою мало місце, але воно не може бути визнане злісним з огляду на правові приписи, що містяться у ст.164 КК України.
ВС скасував ухвалу суду апеляційної інстанції відносно виправданого і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державному виконавцю, приватному виконавцю тощо), які призвели до виникнення заборгованості зі сплати таких коштів у розмірі, що складається із сум виплат за три місяці відповідних платежів.
ВС вказав, що апеляційний суд не надав оцінки довідці про заборгованість особи по аліментам в сумі 36161,24 грн, вихідній кореспонденції про виклик особи до державного виконавця, а також показанням державного виконавця про те, що він попереджав особу про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, поясненням самого виправданого в тій частині, що він неофіційно працював, тобто мав можливість сплачувати аліменти.
Під час судового розгляду особа надав суду товарні чеки та квитанції про придбання одягу й ліків на потреби дітей, але факту їх отримання потерпіла та їх доньки не підтвердили. А з квитанцій та товарних чеків неможливо встановити особу, яка здійснила відповідні розрахунки.
Також ВС звернув увагу на те, що показання сестри та матері виправданого всупереч вимогам процесуального закону прийняті апеляційним судом, оскільки такі особи під час досудового розслідування не проходили як свідки та під час проведення судового розгляду в суді першої інстанції не допитувалися, і особа не заявляв клопотання про їх виклик та допит (постанова від 24.07.2018 у справі № 221/2222/16-к).
Джерело: Українське право