Органом досудового розслідування особа обвинувачувався у тому, що він проник до магазину всупереч волі законного володільця. Пробувши у приміщенні магазину близько трьох хвилин, він був затриманий працівниками відділу державної охорони.

Потерпіла звернулася з заявою про вчинення невідомою особою злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. За ознаками зазначеного злочину були внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та особі повідомлено про підозру. 

У подальшому слідчий, пославшись на непідтвердження факту вчинення замаху на крадіжку, змінив кваліфікацію вчиненого діяння з ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 на ч.1 ст.162 КК України, кримінальне провадження за яким здійснюється у формі приватного обвинувачення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вчинення особою злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України. Суд у вироку зазначив, що дії особи кваліфіковані неправильно, оскільки незаконне проникнення до приміщення було лише способом вчинення більш тяжкого злочину. З огляду на те, що інкриміновані особі дії утворюють склад іншого, більш тяжкого злочину, у якому обвинувачення особі не пред'явлене, в тому числі в порядку ст.338 КПК України шляхом зміни раніше пред'явленого обвинувачення, суд виправдав особу на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України.

Апеляційний суд вирок місцевого суду скасував, визнав особу винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.162 КК України та призначив йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. 

Суд касаційної інстанції вирок апеляційного суду скасував, а кримінальне провадження за обвинуваченням особи за ч. 1 ст. 162 КК України закрив у зв'язку із відсутністю заяви потерпілої.

ВС роз’яснив, що на відміну від державного обвинувачення, частиною 4 ст.26 і ст.477 КПК України передбачено, що єдиною законною підставою для початку кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого, проти прав, свобод та законних інтересів якого вчинено кримінальне правопорушення. Крім того, відповідно до ч.4 ст.26 та ч.4 ст.22 КПК України, важливою відмінністю участі потерпілого у кримінальному провадженні з приватною формою обвинувачення є те, що йому тут належить ще й право підтримувати обвинувачення або відмовитися від обвинувачення, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження.

Суд зазначив, що якщо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі державного обвинувачення виникли підстави для складання повідомлення про підозру або про зміну раніше повідомленої підозри з перекваліфікацією діяння підозрюваного на злочин, за яким кримінальне провадження згідно зі ст. 477 КПК України може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого, то прокурор або слідчий за погодженням з прокурором зобов'язаний з'ясувати з цього приводу думку потерпілого і має право скласти відповідно повідомлення про підозру або нове повідомлення про змінену підозру лише за наявності письмової заяви потерпілого про вчинення щодо нього злочину приватного обвинувачення. При цьому відповідно до вимог ст. 279 КПК України слідчий, прокурор зобов'язаний виконати дії, передбачені статтею 278 цього Кодексу, у тому числі невідкладно внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань дату та час повідомлення про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що про зміну кваліфікації діяння особи потерпілій стало відомо під час судового провадження. При цьому під час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій потерпіла свою позицію щодо події не змінила та стабільно, послідовно надавала показання про те, що вона виявила порушення порядку розташування предметів, а також зникнення деяких цінних речей з приміщення магазину, тобто наполягала на тому, що був вчинений злочин, передбачений саме ст.185 КК України.

ВС зауважив, що з урахуванням відсутності заяви потерпілої щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, що у цьому конкретному випадку уподібнюється відмові потерпілої від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, всі процесуальні дії в ході досудового розслідування кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні цього злочину проведені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому отримані органом досудового розслідування докази не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, що не врахував апеляційний суд при розгляді цього кримінального провадження.

За таких обставин, ВС дійшов висновку, що вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - закриттю на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, а саме: у зв'язку з відсутністю заяви потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (постанова від 20.12.2018 у справі № 761/6142/15-к).

Джерело: Українське право