Позивач вказувала на те, що її чоловік без її згоди уклав договір купівлі-продажу квартири, не зважаючи на те, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, та просила визнати недійсним такий договір.
Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди виходили з того, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
У даному випадку суди вказали на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про недобросовісність дій покупця, її обізнаність про форму власності та сімейний стан продавця, а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав вважати наявність недобросовісності її дій на момент укладення оспорюваного правочину.
Верховний Суд не погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій, а договір визнав недійсним (постанова від 30.01.2019 у справі № 522/17826/16-ц).
Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів, що відсутність письмової згоди позивача на розпорядження майном, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного іншим із подружжя суперечать вимогам законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
ВС нагадав про правовий висновок Великої Палати від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), відповідно до якого Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Велика Палата вказала на те, що укладення договору без згоди другого з подружжя свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Джерело: Українське право