Позивач звернувся до суду з позовом про вселення та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, а також просив суд про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру та заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо квартири.

Суд першої інстанції забезпечив позов шляхом накладення арешту на квартиру, оскільки невжиття відповідних заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Апеляційний суд скасував таку ухвалу та у задоволенні заяви особи про забезпечення позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд виходив із того, що накладення арешту на квартиру відповідача не відповідає позовним вимогам та порушує права власника квартири.

З позицією апеляційного суду погодився і Касаційний цивільний суд.

Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно із частиною третьою статті 150 Цивільного процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін.

Суд зазначив, що мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду, що накладення арешту на квартиру відповідача не відповідає позовним вимогам позивача та порушує права власника квартири. Позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру про вселення, а законність права власності відповідача на квартиру позивач не оспорює (постанова від 20.06.2019 у справі № 754/13350/16-ц).

Джерело: Українське право