Позивач просив суд визнати договір застави припиненим та припинити заставу автомобіля, оскільки у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, забезпеченим заставою, банку було відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог, мотивуючи своє рішення тим, що пропущення банком строку на звернення до суду не припиняє зобов`язання сторін за кредитним договором і не є підставою для припинення застави.
Позивач звернувся з касаційною скаргою на судові рішення, у якій наполягав на тому, що сплив позовної давності або застосування її судами припиняє виконання зобов`язання за договором, а застава припиняється у разі припинення основного зобов`язання.
Касаційний цивільний суд назвав доводи позивача такими, що ґрунтуються на власному тлумаченні норм матеріального права, а у задоволенні касаційної скарги відмовив.
Суд касаційної інстанції не знайшов підстав відступати від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 6-786цс17.
ВС нагадав, що за змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.
КЦС зазначив, що підстави припинення застави визначенні у статті 28 Закону України «Про заставу» відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом
Оскільки вказаною нормою не передбачено такої підстави для припинення застави як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням, суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність позовних вимог (постанова від 11.09.2019 у справі № 201/13602/16-ц).
Джерело: Українське право