Верховний Суд України висловив свою правову позицію у справі № 6-1009цс17 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

 

 

 

 

 

 

 

 

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, в тому числі з договорів.

 

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша до статті 1054 ЦК України).

 

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших звичаєвих вимог.

 

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

 

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

 

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

 

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Отже, порука - це строкове  зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором або законом строк її дії, її припинення припиняє суб'єктивне право кредитора.

 

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є ​​певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

 

Разом з тим з настанням певної події, що має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

 

Таким чином, умови договору поручительства про його дію до повного припинення зобов'язань боржника свідчать про те, що цим договором встановлено термін припинення поручительства в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

 

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій щодо реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, основне зобов'язання полягає не в змісті кредитного договору, а в реально існуючих правовідносинах, які складаються з прав та обов'язків.

 

Термін виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України закінчується у відповідне число останнього місяця.

 

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника в поверненні боргу щомісяця частинами і встановлена самостійна відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення позичених коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

 

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватися і до поручителя.

 

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя в поверненні боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодично платежами, має обчислюватися з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу.

 

Якщо банк пред'явить вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання терміну для виконання відповідної частини основного зобов'язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів за межами цього терміну.

 

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного терміну з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

 

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» має розглядатися як термін, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як виду забезпечення зобов'язання.